вість

вість

іменник жіночого роду

Джерело: Орфографічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вість — (ость): залізний прилад, яким гуцули-рибалки пробивають рибу [IV] — Вість (ость) є в поясненнях тільки гуцульським знаряддям, яким пробивають рибу (527). Тимчасом це — загальнослов’янське рибальське знаряддя12 (пор. польсь. ość, серб. остан і т. д.). Словник з творів Івана Франка
  2. вість — Вість. Звістка, повідомлення. Сю вість зі Львова заперечують рішучо черновецкі сфери войскові (Б., 1895, 14, 4) // пол. wieść — звістка, чутка, поголос; рос. весть — звістка, новина, повідомлення. Українська літературна мова на Буковині
  3. вість — |з|вістка, д. віда, (непевна) чутка, поголоска; мн. ВІСТІ, повідомлення, новини; вістонька, вісточка. Словник синонімів Караванського
  4. вість — [в'іс'т'] -т'і, ор. -т'у, мн. в'іс'т'і, в'істей, д. в'іс'т'ам Орфоепічний словник української мови
  5. вість — -і, ж. 1》 Звістка, повідомлення. Без вісті пропасти (зникнути) — безслідно зникнути (про людину). Останні вісті — найновіші, найсвіжіші повідомлення. 2》 тільки мн. Складова частина назв деяких періодичних видань. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. вість — ВІСТЬ, і, ж. 1. Звістка, повідомлення. Як мати вість таку почула, То тілько [тільки] вічно не заснула (І. Котляревський); Недобрі вісті приносили газети з Далекого Сходу, з війни (А. Словник української мови у 20 томах
  7. вість — див. вістка; звістка Словник синонімів Вусика
  8. вість — (а́ні) ні слу́ху, (а́ні) ні ду́ху про кого—що, від кого—чого і без додатка. Нічого невідомо про кого-, що-небудь. Узяли її (Парасчиного) Федора та як погнали (на війну), то аж уже третій рік ні слуху, ні духу!... Фразеологічний словник української мови
  9. вість — ПОВІДО́МЛЕННЯ (те, що доводять до чийогось відома, сповіщають комусь), ЗВІ́СТКА, ВІ́СТКА, ВІСТЬ, ІНФОРМА́ЦІЯ, ІНФОРМУВА́ННЯ, ПОГОЛО́СКА (ПОГОЛО́СОК) розм., ПОГУ́ДКА розм., ОБВІ́СТКА заст., РЕЛЯ́ЦІЯ заст., книжн., ЗВІДО́МЛЕННЯ заст., ВІ́ДА діал. Словник синонімів української мови
  10. вість — Вість, ві́сти, ві́сті, ві́стю; ві́сті, вісте́й, ві́стя́м Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  11. вість — ВІСТЬ, і, ж. 1. Звістка, повідомлення. Як мати вість таку почула, То тілько вічно не заснула (Котл., І, 1952, 231); Вісті з фронтів були тяжкі, і Самійло Вихор помітно втрачав рівновагу (Кучер, Чорноморці, 1956, 54). Словник української мови в 11 томах
  12. вість — Відати, -даю, -єш, (вім, віси, вість) гл. Знать, вѣдать. Не вім, за що їм так довіря князь. Стор. МПр. 97. Ніхто того не відає, як хто обідає. Ном. Та коли б я знала, коли б я відала, що засватана буду. Мет. --------------- Вість, -ти ж. = вістка. Словник української мови Грінченка