вість
ВІСТЬ, і, ж.
1. Звістка, повідомлення.
Як мати вість таку почула, То тілько [тільки] вічно не заснула (І. Котляревський);
Недобрі вісті приносили газети з Далекого Сходу, з війни (А. Головко);
Вісті з фронтів були тяжкі, і Самійло Вихор помітно втрачав рівновагу (В. Кучер);
А король, як на те, після першого враження, яке на нім [нього] несподівана вість зробила, .. ніби відірвався від землі і думками полетів кудись далеко (Б. Лепкий);
Лиш він не поверне. Даремно шукать, І кликать, і ждати на вісті (Б. Олійник);
// перев. мн. Чутки.
З Половецького поля доходили глухі, але страшні вісті (В. Малик);
– Ходять такі вісті, що буцімто вже й почались [торги]. Царський посол у Царгороді з Високою Портою переговорював (Б. Лепкий);
* Образно. Знання рвалися з цих людей, як загадкові глибинні сили, що викликають землетруси. Вісті розліталися, мов налякане птаство (П. Загребельний).
2. тільки мн. Складова частина назв деяких періодичних видань.
Про це вже писав фейлетон у “Вістях” Остап Вишня, та все ж не з'ясовано, чому це корови і шаровари можуть бути українськими, а людям судилось бути тільки “хохлами”? (Б. Антоненко-Давидович);
Вийшов у світ сотий випуск тижневика “Парламентські вісті. Хроніка законотворчості” (з газ.).
(1) Блага́ вість (зві́стка) – звістка про спасіння Богом людства через смерть і воскресіння Ісуса Христа; благовість.
Нехай блага звістка спасіння через нашого Господа Ісуса Христа яскраво палає в наших серцях (з рел.-церк. літ.);
Тисячі людей почули благу вість про Ісуса Христа та прийняли Господа у свої серця (із журн.);
Дава́ти (подава́ти) / да́ти (пода́ти) вість (ві́стку) див. дава́ти;
(2) Оста́нні ві́сті – найновіші, найсвіжіші повідомлення по радіо або телебаченню.
Ввімкнула [Марійка] радіо і стала слухати нічний випуск останніх вістей (О. Донченко);
Пуска́ти (сі́яти) / пусти́ти [недо́бру] сла́ву (недо́брі ві́сті) див. пуска́ти.
◇ Ні (а́ні) слу́ху ні (а́ні) ду́ху (рідко ні ві́сті) див. слух.
Значення в інших словниках
- вість — (ость): залізний прилад, яким гуцули-рибалки пробивають рибу [IV] — Вість (ость) є в поясненнях тільки гуцульським знаряддям, яким пробивають рибу (527). Тимчасом це — загальнослов’янське рибальське знаряддя12 (пор. польсь. ość, серб. остан і т. д.). Словник з творів Івана Франка
- вість — вість іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- вість — Вість. Звістка, повідомлення. Сю вість зі Львова заперечують рішучо черновецкі сфери войскові (Б., 1895, 14, 4) // пол. wieść — звістка, чутка, поголос; рос. весть — звістка, новина, повідомлення. Українська літературна мова на Буковині
- вість — |з|вістка, д. віда, (непевна) чутка, поголоска; мн. ВІСТІ, повідомлення, новини; вістонька, вісточка. Словник синонімів Караванського
- вість — [в'іс'т'] -т'і, ор. -т'у, мн. в'іс'т'і, в'істей, д. в'іс'т'ам Орфоепічний словник української мови
- вість — -і, ж. 1》 Звістка, повідомлення. Без вісті пропасти (зникнути) — безслідно зникнути (про людину). Останні вісті — найновіші, найсвіжіші повідомлення. 2》 тільки мн. Складова частина назв деяких періодичних видань. Великий тлумачний словник сучасної мови
- вість — див. вістка; звістка Словник синонімів Вусика
- вість — (а́ні) ні слу́ху, (а́ні) ні ду́ху про кого—що, від кого—чого і без додатка. Нічого невідомо про кого-, що-небудь. Узяли її (Парасчиного) Федора та як погнали (на війну), то аж уже третій рік ні слуху, ні духу!... Фразеологічний словник української мови
- вість — ПОВІДО́МЛЕННЯ (те, що доводять до чийогось відома, сповіщають комусь), ЗВІ́СТКА, ВІ́СТКА, ВІСТЬ, ІНФОРМА́ЦІЯ, ІНФОРМУВА́ННЯ, ПОГОЛО́СКА (ПОГОЛО́СОК) розм., ПОГУ́ДКА розм., ОБВІ́СТКА заст., РЕЛЯ́ЦІЯ заст., книжн., ЗВІДО́МЛЕННЯ заст., ВІ́ДА діал. Словник синонімів української мови
- вість — Вість, ві́сти, ві́сті, ві́стю; ві́сті, вісте́й, ві́стя́м Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- вість — ВІСТЬ, і, ж. 1. Звістка, повідомлення. Як мати вість таку почула, То тілько вічно не заснула (Котл., І, 1952, 231); Вісті з фронтів були тяжкі, і Самійло Вихор помітно втрачав рівновагу (Кучер, Чорноморці, 1956, 54). Словник української мови в 11 томах
- вість — Відати, -даю, -єш, (вім, віси, вість) гл. Знать, вѣдать. Не вім, за що їм так довіря князь. Стор. МПр. 97. Ніхто того не відає, як хто обідає. Ном. Та коли б я знала, коли б я відала, що засватана буду. Мет. --------------- Вість, -ти ж. = вістка. Словник української мови Грінченка