1. Орфографічний словник української мови

з'їздити

з'ї́здити

дієслово доконаного виду

поїхати і повернутися

з'їзди́ти

дієслово недоконаного виду

з'їжджати

Джерело: Орфографічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. з'їздити — див. вдарити Словник синонімів Вусика
  2. з'їздити — З'ЇЖДЖАТИ (з гори) спускатися, (мимохіть) сповзати, скочуватися; (зі шляху) звертати; г. (з квартири) переноситися; дк. З'ЇЗДИТИ, (куди) побувати де. Словник синонімів Караванського
  3. з'їздити — I з'`їзд`итидив. з'їжджати. II з'`їздитиз'їжджу, з'їздиш, док. 1》 неперех.Поїхати куди-небудь і, побувши там, повернутися назад. 2》 перех. Здійснюючи поїздки, побувати у багатьох місцях. || Об'їздити яку-небудь територію, місцевість у всіх напрямках. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. з'їздити — УДА́РИТИ (ВДА́РИТИ) кого, по чому, в що, чим (завдати кому-небудь більшої чи меншої сили удару), БА́ХНУТИ розм., БАБА́ХНУТИ розм., БУ́ХНУТИ розм., БА́ЦНУТИ розм., БЕ́ХНУТИ розм., БЕБЕ́ХНУТИ розм., СТУ́КНУТИ розм., СТУСНУ́ТИ розм., СТУСОНУ́ТИ підсил. розм. Словник синонімів української мови
  5. з'їздити — З'ї́здити, -джу, -диш гл. 1) Изъѣздить. З'їздили ми Польщу і всю Україну. Шевч. 221. 2) Заѣздить, утомить ѣздой. З'їздив коника, з'їздив другого. Гол. І. 383. 3) Ударить. З'їздив добре по губах. Котл. Ен. V. 67. Словник української мови Грінченка