1. Орфографічний словник української мови

накладати

наклада́ти

дієслово недоконаного виду

Джерело: Орфографічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. накладати — (класти щось кудись) (недбало) накидати, док. наложити. Словник синонімів Полюги
  2. накладати — Класти <�зверху>; (одіж) одягати, (ґриф) надписувати, (лак) наносити; (слід) залишати; (обов'язок) покладати; (руку, на що) прибирати до рук що; (вогонь) Г. розкладати; (здоров'ям) ІД. підривати, <�надсаджувати> що; (головою) класти що. Словник синонімів Караванського
  3. накладати — [накладатие] -айу, -айеиш Орфоепічний словник української мови
  4. накладати — -аю, -аєш, недок., накласти, -аду, -адеш, док. 1》 перех. Покривати зверху чим-небудь; класти що-небудь зверху. || розм. Те саме, що надівати. || Прикладати що-небудь до чогось під час порівняння, вимірювання і т. ін. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. накладати — НАКЛАДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАКЛА́СТИ, аду́, аде́ш, док. 1. що. Покривати зверху чим-небудь; класти що-небудь зверху. Боян віщий свої десять пальців на струни накладає (Панас Мирний); Якось підійшли до нього [жеребця], гладимо шию, живіт... Словник української мови у 20 томах
  6. накладати — дава́ти (рідше наклада́ти, одва́жувати) / да́ти (рідше накла́сти, одва́жити) зда́чі кому і без додатка. Відповідати ударом на удар, образою на образу і т. ін. Парамон Пархомович насідав на сина, а той давав здачі й до кишені по відповідь не лазив (Ю. Фразеологічний словник української мови
  7. накладати — БИ́ТИ кого (завдавати ударів, побоїв кому-небудь), ПОБИВА́ТИ розм. рідше, МІ́РЯТИ кого, перев. чим, розм., ПИСА́ТИ перев. у що, по чому, розм., ПО́ШТУВАТИ кого, перев. чим, розм., ПРИГОЩА́ТИ (ПРИГО́ЩУВАТИ) кого, перев. чим, розм., ЧАСТУВА́ТИ кого, перев. Словник синонімів української мови
  8. накладати — НАКЛАДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАКЛА́СТИ, аду́, аде́ш, док. 1. перех. Покривати зверху чим-небудь; класти що-небудь зверху. Боян віщий свої десять пальців на струни накладає (Мирний, V, 1955, 261); Настил накладають — з колод покриття (Нех. Словник української мови в 11 томах
  9. накладати — Наклада́ти, -да́ю, -єш сов. в. накласти, -ладу, -де́ш, гл. 1) Накладывать, налагать, наложить. Ярмо накладає, воли запрягає. н. п. На вулиці та в перевулку накладала та Марушка Василькові люльку. Грин. III. 650. Словник української мови Грінченка