накладати

НАКЛАДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАКЛА́СТИ, аду́, аде́ш, док.

1. перех. Покривати зверху чим-небудь; класти що-небудь зверху.

Боян віщий свої десять пальців на струни накладає (Мирний, V, 1955, 261);

Настил накладають — з колод покриття (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 199);

// розм. Те саме, що надіва́ти.

Він підводиться й мовчки накладає на голову капелюх (Досв., Вибр., 1959, 277);

Ляля накладає вінок на її чоло (Вільде, Повнол. діти, 1960, 24);

Він ще не встиг накласти окуляри, погано бачив (Коцюб., II, 1955, 165);

// Прикладати що-небудь до чогось при порівнянні, вимірюванні і т. ін.

Усяку частину площини можна накласти всіма її точками на інше місце цієї або іншої площини (Геом., І, 1956, 3);

// Ставити, установлювати для роботи, дії.

Радист накладає пластинку, накручує (Гончар, І, 1954, 250);

// Кладучи зверху, прикладаючи, прикріпляти до чого-небудь.

Суворовці виймають індивідуальні пакети, скидають з Олеся чоботи, накладають перев’язку (Багмут, Щасл. донь.., 1951, 143);

Дружинники швидко наклали по другій стрілі й метнули знову (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 294).

Наклада́ти (накла́сти) резолю́цію (резолю́ції) — надписувати на чому-небудь свій висновок.

Часом і якісь людські заяви Перегуді підсовував [Кузьма], і Перегуда накладав на них резолюції (Кучер, Прощай.., 1957, 264);

Наклада́ти (накла́сти) шви — зшивати краї рани.

Заброда швидко і вправно витяг великого осколка, обробив рану, наклав шви (Кучер, Голод, 1961, 117).

2. перех. Наносити на яку-небудь поверхню тонкий шар чого-небудь (про фарбу, лак, клей і т. ін.).

Якби я всіми барвами владала, то я б на барву барву накладала і малювала б щирим самоцвітом (Л. Укр., І, 1951, 258);

Малювали [учні] мовчки, прикусивши язики, старанно виводили лінії, накладали тони й півтони (Збан., Сеспель, 1961, 199);

Вона облила руки Вікторії марганцевим розчином, а потім почала накладати мазь (Хижняк, Тамара, 1959, 221).

3. перех., перен. Робити певний вплив, залишати слід і т. ін.

Кожний зрубаний Тиховичем виноградник накладав вагу на його сумління (Коцюб., І, 1955, 224);

[Лід а:] Їх [хірургів] професія накладає печать бездушності, сірості і скуки (Корн., І, 1955, 92);

Досвід жовтня — грудня 1905 року наклав невитравні сліди на сучасний революційний рух (Ленін, 13, 1971, 301);

Важке дитинство наклало відбиток на Арсенів характер (Дмит., Розлука, 1957, 8).

4. перех. Зобов’язувати що-небудь робити, піддавати чому-небудь, приписувати додержання чогось.

Накладали [пани] велику пеню на того, хто пропускав у жнива дні (Н.-Лев., II, 1956, 261);

— Звання комсомольця накладає на тебе велику відповідальність (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 33);

Клас капіталістів наклав на всі народи на довгі десятиріччя данину у вигляді високих процентів на мільярдні позики на війну (Ленін, 31, 1973, 283);

— Накладіть на мене яке завгодно стягнення, я заслужив його (Ткач, Арена, 1960, 170).

Наклада́ти (накла́сти) обо́в’язок (обо́в’язки) — зобов’язувати діяти в певному напрямку.

— Але ця праця говорить про Ватині почування… накладає на мене якісь обов’язки.., — подумав Леонід Семенович (Н.-Лев., IV, 1956, 118);

Дуже Вам дякую за ту віру, яку маєте до мене, бажаючи накласти на мене високий обов’язок стежити за Вашими виданнями (Коцюб., III, 1956, 261).

5. перех. Класти щось у якій-небудь кількості.

З побільшеним апетитом накладав [Аркадій Петрович] на тарілку цілу купу салати (Коцюб., II, 1955, 388);

Біля довгих на колесах кормушок для коней вештається двоє хлопців: сіна в кормушки накладають (Головко, І, 1957, 334);

Получили [переселенці] квитки, найняли до города підводи, наклали на них гори всякого добра.. і рушили в далеку дорогу (Григ., Вибр., 1959, 299);

Наклавши на плече гору прання, пішла [Орися] розвішувати його на тину (Тют., Вир, 1964, 130);

// Кладучи, наповняти, навантажувати щось чим-небудь.

Стара циганка накладала червону люльку свіжим тютюном (Коцюб., І, 1955, 375).

6. тільки недок., неперех., розм. Мати стосунки з кимось; діяти заодно, у згоді з ким-небудь.

— А все-таки треба б нам другого голову обрать, бо цей нам не сподобний: вже дуже з шинкарями накладає (Н.-Лев., І, 1956, 470);

— Я не вірю, ніби полковник війська реєстрового, пан Кричовський, накладав з цим сотником Богданом… (Панч, Гомон. Україна, 1954, 43).

7. перех. і неперех., без додатка, розм. Бити кого-небудь у щось, по чому-небудь.

Демонстранти змішались і тікали, їх наздоганяли, накладали в потилицю, накручували вуха (Смолич, Мир.., 1958, 209);

То кийок мережаний поламає [Василь], то пужално цяцьковане закине, то м’яч украде.. , а часом і боки накладе Грицькові (Мирний, IV, 1955, 21);

— Треба змовчувати, а то ще накладе по гамалику отут серед степу. Здоровий же (Тют., Вир, 1964, 76);

// Убивати в якій-небудь кількості.

— А до першого батальйону дорога прямо. Туди, де найбільше стріляють. Там нашого брата наклали! (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 22).

8. перех. Розпалювати, розводити багаття, вогнище; розкладати.

На пасовиську над Дністром конюхи наклали огонь і, сидячи біля нього, курили люльки (Фр., V, 1951, 145).

◊ Голово́ю накла́сти див. голова́;

Душе́ю накла́сти див. душа́;

Наклада́ти (накла́сти) життя́м — умирати, віддавати життя; гинути.

Семен, життям наклав за цюю правду (Ле, Побратими, 1954, 42);

Наклада́ти (накла́сти) здоро́в’ям — підривати, втрачати здоров’я.

— Не одну я нічку не спала, не один день гірко працювала, здоров’ям накладала (Коцюб., І, 1955, 123);

Такий уже характер у старого й молодого Завадків, що скоріше здоров’ям своїм накладуть, ніж дане слово зламають (Вільде, Сестри.., 1958, 547);

Наклада́ти (накла́сти) на се́бе ру́ки (ру́ку) — кінчати життя самогубством, заподіювати собі смерть.

— Мене дванадцять літ у слідстві мучили.. А накладати на себе руку, — борони мене боже (Фр., IV, 1950, 180);

Іноді вона була близька до того, щоб накласти на себе руки (Руд., Остання шабля, 1959, 244);

Наклада́ти (накла́сти) ру́ки (ру́ку):

а) (на кого) намагатися вдарити або вбити кого-небудь; посягати на когось.

— Батько мій не скривдить тебе, не накладе на тебе свої руки (Н.-Лев., IV, 1956, 34);

— Хай буде по-твоєму! — стукнув кулаком по столі Яків Данько. — Я з Денисенком накладу руки на Горицвіта (Стельмах, II, 1962, 111);

б) (тільки з ру́ку, на що) привласнювати шо-небудь, заволодівати чим-небудь.

На виручені за бринзу гроші Стефан купив.. халат Євці, як вимагав ветлікар, а на решту вона наклала руку (Чорн., Пісні.., 1958, 40).