1. Орфографічний словник української мови

рядити

ряди́ти

дієслово недоконаного виду

Джерело: Орфографічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. рядити — Ряди́ти. Керувати, заправляти. Так „розумно” (читай хитро) зробила “Народна Рада”, що чейже має більше “змысла“ (себто хитрости), як такі простодушні кацапи Кобиляньский і Козаркевич, бо в ній рядить Тиміньский, що, мовляв, не з одної печи хліба їв (Б. Українська літературна мова на Буковині
  2. рядити — (молоду) убирати, чепурити; З. порядкувати, верховодити; (кого) домовляти. Словник синонімів Караванського
  3. рядити — ряджу, рядиш, недок. 1》 перех. Гарно, пишно вбирати, причепурювати кого-, що-небудь; одягати когось у незвичний одяг або маскарадний костюм. 2》 перех. і неперех., заст. Розпоряджатися. 3》 неперех. Вести розмову; розмовляти. 4》 перех. і без додатка, заст. Наймати (у 1 знач.). Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. рядити — РЯДИ́ТИ, ряджу́, ря́диш, недок. 1. кого. Гарно, пишно вбирати, причепурювати кого-, що-небудь; одягати когось у незвичний одяг або маскарадний костюм. А дівчині косу русу рядять, А козака до гробу провадять (П. Словник української мови у 20 томах
  5. рядити — Володіти, панувати, керувати Словник застарілих та маловживаних слів
  6. рядити — суди́ти і (та) ряди́ти; суди́ти, ряди́ти. 1. Управляти, скеровувати. — Запорожці тепер перші пани на Вкраїні: понаставляв я їх сотниками й полковниками, судитимуть і рядитимуть вони по запорозьких звичаях усю Вкраїну (П. Куліш); (Пан:) Я вас розсуджу. Фразеологічний словник української мови
  7. рядити — КЕРУВА́ТИ ким, чим і без додатка (спрямовувати діяльність, роботу когось, чогось, бути на чолі кого-, чого-небудь), УПРАВЛЯ́ТИ, ПРОВА́ДИТИ (ПРОВО́ДИТИ) кого, що і без додатка, розм.; ПРАВИ́ТИ, ОРУ́ДУВАТИ розм., УРЯДУВА́ТИ розм. (перев. Словник синонімів української мови
  8. рядити — Ряди́ти, -джу́, -диш, -дять Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. рядити — РЯДИ́ТИ, ряджу́, ря́диш, недок. 1. перех. Гарно, пишно вбирати, причепурювати кого-, що-небудь; одягати когось у незвичний одяг або маскарадний костюм. А дівчині косу русу рядять, А козака до гробу провадять (Чуб. Словник української мови в 11 томах
  10. рядити — Ряди́ти, -джу́, -диш гл. 1) Распоряжаться, давать порядокъ. Чоловік мислить, а Бог рядить. Ном. № 82. Хиба він староста, що рядить у селі. Н. Вол. у. 2) Приводить въ надлежащій видъ, убирать. Словник української мови Грінченка