1. Орфографічний словник української мови

чолобитник

чолоби́тник

іменник чоловічого роду, істота

Джерело: Орфографічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. чолобитник — ЧОЛОБИ́ТНИК, розм. ЧОЛОБИ́ТЧИК, ЧОЛОБИ́ЙНИК, а, ч., іст. Особа, яка подавала чолобитну; прохач. Біля Лобного місця дячки з гусячими перами за вухом і каламарями мідними, прив'язаними до ґудзиків на благеньких рясах, нишпорять поміж пришлими людьми. Словник української мови у 20 томах
  2. чолобитник — -а, ч., іст. Особа, яка подавала чолобитну; прохач, позивач. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. чолобитник — ПРОХА́Ч (той, хто звертається до кого-небудь, кудись із проханням), ЧОЛОБИ́ТНИК заст.; КАНЮ́КА зневажл. (набридливий). Як тільки прохач зникав за дверима кабінету, його не перечитана заява одразу потрапляла у портфель, як в могилу (А. Шиян). Словник синонімів української мови
  4. чолобитник — ЧОЛОБИ́ТНИК, а, ч., іст. Особа, яка подавала чолобитну; прохач, позивач. Біля Лобного місця дячки з гусячими перами за вухом і каламарями мідними, прив’язаними до гудзиків на благеньких рясах, нишпорять поміж пришлими людьми. Словник української мови в 11 томах