1. Словник української мови у 20 томах

чолобитник

ЧОЛОБИ́ТНИК, розм. ЧОЛОБИ́ТЧИК, ЧОЛОБИ́ЙНИК, а, ч., іст.

Особа, яка подавала чолобитну; прохач.

Біля Лобного місця дячки з гусячими перами за вухом і каламарями мідними, прив'язаними до ґудзиків на благеньких рясах, нишпорять поміж пришлими людьми. Чолобитників та суплікаторів розшукують (Н. Рибак);

Щодня з усіх міст чолобитчики йдуть, люди в своїх хатах шведів палять, а звитяга потавчан прикладу гідна (Ю. Мушкетик);

Наші предки чолобитники, То-то вам були осли! Аж за море по нашийники, Пана і канчук пішли (І. Франко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. чолобитник — чолоби́тник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. чолобитник — -а, ч., іст. Особа, яка подавала чолобитну; прохач, позивач. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. чолобитник — ПРОХА́Ч (той, хто звертається до кого-небудь, кудись із проханням), ЧОЛОБИ́ТНИК заст.; КАНЮ́КА зневажл. (набридливий). Як тільки прохач зникав за дверима кабінету, його не перечитана заява одразу потрапляла у портфель, як в могилу (А. Шиян). Словник синонімів української мови
  4. чолобитник — ЧОЛОБИ́ТНИК, а, ч., іст. Особа, яка подавала чолобитну; прохач, позивач. Біля Лобного місця дячки з гусячими перами за вухом і каламарями мідними, прив’язаними до гудзиків на благеньких рясах, нишпорять поміж пришлими людьми. Словник української мови в 11 томах