чолобитник
ЧОЛОБИ́ТНИК, а, ч., іст. Особа, яка подавала чолобитну; прохач, позивач.
Біля Лобного місця дячки з гусячими перами за вухом і каламарями мідними, прив’язаними до гудзиків на благеньких рясах, нишпорять поміж пришлими людьми. Чолобитників та суплікаторів розшукують (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 273).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- чолобитник — ЧОЛОБИ́ТНИК, розм. ЧОЛОБИ́ТЧИК, ЧОЛОБИ́ЙНИК, а, ч., іст. Особа, яка подавала чолобитну; прохач. Біля Лобного місця дячки з гусячими перами за вухом і каламарями мідними, прив'язаними до ґудзиків на благеньких рясах, нишпорять поміж пришлими людьми. Словник української мови у 20 томах
- чолобитник — чолоби́тник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- чолобитник — -а, ч., іст. Особа, яка подавала чолобитну; прохач, позивач. Великий тлумачний словник сучасної мови
- чолобитник — ПРОХА́Ч (той, хто звертається до кого-небудь, кудись із проханням), ЧОЛОБИ́ТНИК заст.; КАНЮ́КА зневажл. (набридливий). Як тільки прохач зникав за дверима кабінету, його не перечитана заява одразу потрапляла у портфель, як в могилу (А. Шиян). Словник синонімів української мови