1. Фразеологічний словник української мови

видзвонювати

дзвони́ти (видзво́нювати) в усі́ дзво́ни. Розповідати про що-небудь буквально всім; широко розголошувати щось. Іще й великий дзвін не бовкнув, а у вдовиному дворі... уво всі дзвони дзвонили. Ведуть Ігната під руки до розправи (П. Куліш); Та не буває, скажете ви, щоб село не довідалось, бо село то завжди все знає, завжди в усі дзвони видзвонює (Є. Гуцало). як у дзво́ни дзвони́ти. А скрізь по селу як у дзвони дзвонять про крадіжку (пшениці), про сторожа (Панас Мирний).

Джерело: Фразеологічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. видзвонювати — видзво́нювати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. видзвонювати — -юю, -юєш, видзвоняти, -яю, -яєш, недок., видзвонити, -ню, -ниш, док. 1》 тільки недок., неперех.Дзвонити зі старанністю, завзято, весело або раз у раз, час від часу. 2》 перех. Дзвонячи, відтворювати яку-небудь мелодію, подавати сигнал і т. ін. 3》 перех. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. видзвонювати — ВИДЗВО́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́ДЗВОНИТИ, ню, ниш, док. 1. тільки недок., кого, на чому, чим і без дод. Те саме, що дзвони́ти 1, 2. Видзвонюючи, пройшов перший трамвай (О. Донченко); Церковний сторож старанно видзвонював на дзвіниці (А. Словник української мови у 20 томах
  4. видзвонювати — див. дзвеніти; дзвонити Словник синонімів Вусика
  5. видзвонювати — ДЗВОНИ́ТИ (викликати звуки, ударяючи в дзвін, калатаючи дзвінком тощо; видавати дзвін); БО́ВКАТИ розм., БЕ́ВКАТИ розм., БЕ́МКАТИ розм., БА́МКАТИ розм., БО́МКАТИ розм. рідше, БАЛА́МКАТИ діал. (перев. про великий дзвін); ДЗЕЛЕ́НЬКАТИ, ТЕЛЕ́НЬКАТИ розм. Словник синонімів української мови
  6. видзвонювати — Видзво́нювати, -во́нюю, -нюєш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. видзвонювати — ВИДЗВО́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́ДЗВОНИТИ, ню, ниш, док. 1. тільки недок., неперех. Дзвонити з старанністю, завзято, весело або раз у раз, час від часу. Словник української мови в 11 томах
  8. видзвонювати — Видзвонювати, -нюю, -єш сов. в. видзвонити, -ню, -ниш, гл. 1) Звонить, позванивать, позвонить, перезвонить. Наче хто у дзвіночки срібні видзвонює. МВ. (О. 1862. ІІІ. 43). 2) Выбивать, выбить. выколотить. Дзвонитимуть киями по плечах, поки й душу з тіла видзвонять. К. ЦН. 236. Словник української мови Грінченка