видзвонювати
ВИДЗВО́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́ДЗВОНИТИ, ню, ниш, док.
1. тільки недок., неперех. Дзвонити з старанністю, завзято, весело або раз у раз, час від часу.
Церковний сторож старанно видзвонював на дзвіниці (Шиян, Переможці, 1950, 71);
Видзвонюючи, пройшов перший трамвай (Донч., III, 1956, 397);
*Образно. Від змоченої блузки і сорочки Марисі було холодно, і вона видзвонювала зубами (Вільде, Сестри.., 1958, 552).
2. перех. Дзвонячи, відтворювати яку-небудь мелодію, подавати сигнал і т. ін.
Вони полюбляли Юрка за.. вміння грати на всякому інструменті і видзвонювати на дзвонах від похоронної жури до "штани драні полотняні" на великдень (Стельмах, Хліб.., 1959, 59);
В тій хвилі годинник, дзвінко і проразливо шиплячи, видзвонив три чверті на дванадцяту (Фр., VIII, 1952, 138).
3. перех. і неперех., перен. Багато говорити про когось, щось;
— Йому, Петре, слави потрібно, хвали людської, щоб про нього в газетах писали та по радіо видзвонювали (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 45).
4. тільки недок., неперех. Дзвеніти протягом певного часу або раз у раз, час від часу внаслідок удару, дотику (про дзвін, дзвінок, металеві, скляні предмети і т. ін.).
Капітан бачив, як у квартирі самі розчинялися двері,.. в буфеті тонко видзвонював посуд (Кучер, Чорноморці, 1956, 126);
В руках Матвія Гури весело видзвонювала сокира (Чорн., Пісні.., 1958, 70);
// перен. Співати або звучати чисто, тонко, нагадуючи дзвінок.
Десь угорі тонко видзвонює жайворонок (Ткач, Жди.., 1959, 61);
Йдуть дівчата. Цвіт півонії на обличчях їх, і сріблом дзвенить-видзвонює молодистий сміх (Гонч., Вибр., 1959, 218).
Значення в інших словниках
- видзвонювати — видзво́нювати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- видзвонювати — -юю, -юєш, видзвоняти, -яю, -яєш, недок., видзвонити, -ню, -ниш, док. 1》 тільки недок., неперех.Дзвонити зі старанністю, завзято, весело або раз у раз, час від часу. 2》 перех. Дзвонячи, відтворювати яку-небудь мелодію, подавати сигнал і т. ін. 3》 перех. Великий тлумачний словник сучасної мови
- видзвонювати — ВИДЗВО́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́ДЗВОНИТИ, ню, ниш, док. 1. тільки недок., кого, на чому, чим і без дод. Те саме, що дзвони́ти 1, 2. Видзвонюючи, пройшов перший трамвай (О. Донченко); Церковний сторож старанно видзвонював на дзвіниці (А. Словник української мови у 20 томах
- видзвонювати — див. дзвеніти; дзвонити Словник синонімів Вусика
- видзвонювати — дзвони́ти (видзво́нювати) в усі́ дзво́ни. Розповідати про що-небудь буквально всім; широко розголошувати щось. Іще й великий дзвін не бовкнув, а у вдовиному дворі... уво всі дзвони дзвонили. Ведуть Ігната під руки до розправи (П. Фразеологічний словник української мови
- видзвонювати — ДЗВОНИ́ТИ (викликати звуки, ударяючи в дзвін, калатаючи дзвінком тощо; видавати дзвін); БО́ВКАТИ розм., БЕ́ВКАТИ розм., БЕ́МКАТИ розм., БА́МКАТИ розм., БО́МКАТИ розм. рідше, БАЛА́МКАТИ діал. (перев. про великий дзвін); ДЗЕЛЕ́НЬКАТИ, ТЕЛЕ́НЬКАТИ розм. Словник синонімів української мови
- видзвонювати — Видзво́нювати, -во́нюю, -нюєш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- видзвонювати — Видзвонювати, -нюю, -єш сов. в. видзвонити, -ню, -ниш, гл. 1) Звонить, позванивать, позвонить, перезвонить. Наче хто у дзвіночки срібні видзвонює. МВ. (О. 1862. ІІІ. 43). 2) Выбивать, выбить. выколотить. Дзвонитимуть киями по плечах, поки й душу з тіла видзвонять. К. ЦН. 236. Словник української мови Грінченка