вижити

ви́жити / вижива́ти з па́м’яті. Від старості втратити здатність пам’ятати. Дід Михайло поступово виживав з пам’яті: спочатку забував імена знайомих, а згодом — і власних дітей (З журналу).

ви́жити / вижива́ти з ро́зуму (з ума́). Від старості втратити здатність розумно мислити, реально сприймати дійсність. — На кладовищі, що за лоцманською церквою, три дні собі копав могилу. Батько та мати дивились і здвигували плечима: дід зовсім вижив з розуму (С. Чорнобривець); — Дурень (старий), зовсім вижив з розуму. Коли б він пішов у банк, йому б одразу сказали, що гроші фальшиві. Але він боїться з’являтися з тими грошима на людях... (Ю. Бедзик); Люди не звертали уваги на ті Уласові речі.— Старий став — з ума вижив (Панас Мирний); Клята Марія! Зовсім вижила з ума. Її (Стефу), жінку молоду, і як кажуть, нівроку, почала збивати на свій хлопський розум (Г. Колісник).