висотати

вимо́тувати (висо́тувати) / ви́мотати (ви́сотати) (усі́) жи́ли. 1. з кого і без додатка. Виснажувати, знесилювати кого-небудь непосильною, надмірною роботою, експлуатацією або посиленими вимогами. — Думаєш, довіку отак будуть пани над нами панувати, жили вимотувати, на нашій кривавиці розкошувати? (А. Головко); — Це тобі тепер не на економії за п’ятнадцять копійок жили вимотувати (М. Стельмах); Особливо у фаворі в нього був малий Маковей. Йому лейтенант дарував різні пільги, вимотуючи жили з Маковейчикових напарників-телефоністів (О. Гончар); // Забирати багато сил, завдаючи надмірних клопотів, турбот кому-небудь. — Не зобижають вас, Григорію Стратоновичу, в нашому селі? — Та, здається, поки що я більше декого зобижаю. Безбородько скаржиться, що жили вимотую з нього будівництвом школи (М. Стельмах); — Вимотає цей сад усі жили з нас... А чи окупиться? (О. Гончар); Не знаєте, що мені ваша школа ось тут — о, що ви мені всі жили вимотали (А. Пастушенко). 2. Знущатися з кого-небудь, завдавати страждань комусь. — Швидше, швидше вже йдіть, кати! Не вимотуйте жил, не катуйте цим до божевілля страшним чеканням, стріляйте вже, мерзотники, хай швидше всьому буде кінець!.. (Ю. Збанацький). повимо́тувати усі́ жи́ли (повністю або про багатьох). Я багато горя зазнав від бояр наших, повимотували усі жили, а тут ще й угорські бояри лізуть (А. Хижняк). 3. зі словоспол. з себе. Тяжко працюючи, знесилюватися, виснажуватися. У неї вже руки посохли од праці, вона вже жили з себе висотала, аби не здохнути, прости Господи, з голоду (М. Коцюбинський).

висо́тувати (сота́ти) / ви́сотати не́рви з кого і без додатка. Виснажувати кого-небудь, спричиняти знервованість. Вчительська робота висотує нерви, та й вік уже, мабуть, дається взнаки (З газети); Вимагали збільшить плани, Наполігши на резерви... Нащо Лесю критикани, Що сотають тільки нерви?.. (С. Воскрекасенко); А про те, скільки йому крові зіпсували, нервів з нього висотали, зараз і не згадують (В. Кучер).