вкрадатися

вла́зити (вкрада́тися) / влі́зти (вкра́стися) в ду́шу чию, кому і без додатка. 1. Дізнаватися про щось особисте, інтимне, про внутрішній світ, почуття, думки, наміри іншої людини або втручатися в них. Батуллі не Саїд. Цей турок в душу влазить, намагається її зогріти (Іван Ле); Раніше до чужого смутку, як до “чужої” роботи, і діла ніякого. Чи ж, може, нетактовним вважалося в душу влазити? (З газети); Хай судять люди, хай говорять! — що ж робити? У серце моє, у душу ніхто не влізе, не загляне, що там твориться, які прокльони зриваються з язика на свій дурний розум (Панас Мирний); — У душу кожному не влізеш,— сказав після довгого роздуму Мстислав (А. Хижняк). 2. Будь-якими засобами домагатися чиєїсь прихильності, любові і т. ін. (Ярошенко:) Сьогодні я зрозумів усе! Як ти примчав до неї із звісткою про мою вигадану загибель. Як під машкарою мого друга місяць за місяцем вкрадався в її душу (О. Левада); Він умів підступити до кожного ректора, вмів улізти в його душу, прислужиться, притакуючи кожному його слову (І. Нечуй-Левицький); // Викликати почуття любові, прихильності і т. ін. (Немилов:) Коли б ти знав, Семене, як вона мені дорога... (Сусляєв (зітхнув):) Знаю, друже, знаю. Такі вже ці жінки. І не помітиш, як в душу влізе... (І. Кочерга); Мав хорошу він жінку Танюшу. (Прожили — як не є — двадцять літ!) Раптом — на тобі — влізла в душу Та, що навіть не глянула вслід (С. Олійник). 3. Глибоко зачіпати, хвилювати кого-небудь. Його слова, підсолоджені горілкою та приправлені оселедцями, так і влазили в їх (селян) душі (І. Нечуй-Левицький).