вухо

(аж) ву́ха в’я́нуть (свербля́ть) у кого, рідше кому і без додатка. Кому-небудь неприємно, гидко чути, слухати що-небудь. Говорять увесь час (галичани-емігранти) по-російськи, але з таким “акцентом”, що.. “вуха в’януть” (Леся Українка); — Тоді вдова Бобренчиха озвалась: — Та вуха ж в’януть на таку олжу! Вона сама Грицькові нав’язалась (Л. Костенко); Марія тулиться до Богдана, немов хоче захиститися од тих пісень. Але ніхто не зважає, що в неї вуха в’януть (В. Большак); (Марфа:) Тут мені таке наплели на вас, таке наговорили, що аж вуха в’януть (О. Левада); Загинав (п’яний) такі слова, що в решти слухачів свербіли вуха (Ю. Яновський). (аж) воло́сся в’я́не. — От сидить передо мною розумна людина, досвідчений інженер .. і раптом говорить таку нісенітницю, що аж волосся в’яне (М. Ю. Тарновський).

(аж) ву́ха пу́хнуть / попу́хли, зі словоспол. хо́четься кури́ти. Дуже, нестерпно. — Пособити прибіг? От спасибі ж тобі! А я думаю, хто б мене підмінив, бо курити хочеться, аж вуха попухли (А. Дімаров).

(аж) до вух. 1. зі сл. усміха́тися. Щиро, від душі, широко розкриваючи рот. За спиною в Шури стояв Сагайда, усміхаючись до вух своїми товстими губами (О. Гончар); Він зняв із качанкуватої голови шапку, усміхнувся аж до вух, оголивши червоні ясна (Григорій Тютюнник). 2. Щирий, привітний (про усмішку). Цей чорний велетень зовсім не простак, який хоче себе подати, роз’їхавшись перед подружжям Дударевичів в білозубій усмішці до вух (О. Гончар).

аж за (по́за) ву́хами (рідше уша́ми) лящи́ть, зі сл. ї́сти, рідше умина́ти, убира́ти і под., жарт. Жадібно, з великим апетитом; швидко. — Кинулись на гуску, як вовки на вівцю. Тереблять аж за вухами лящить (І. Нечуй-Левицький); (Явдоха:) Думаєш, не знаю, що ти щовечора запихаєшся солодким, аж за вухами лящить (М. Кропивницький); Він .. уминав яєшню, аж за вухами лящало (Панас Мирний); Хлопці уминали (рибу), аж за вухами лящало (В. Поліщук); — Буде юшка. І їстимемо її — аж за вухами лящатиме (П. Автомонов); — Своє сало в торбі тримає, а моїх курей їдять, аж за вухами лящить (Григорій Тютюнник); Ізліз пан Коцький на стіл та й почав їсти, аж за ушами лящить (Укр. дит. фольк.); Тепер тільки справжнє свято і наступило: .. той п’є, той убирає, аж за вухами лящить, довго дожидали, зате ж і діждалися (Панас Мирний); З яким смаком трощиться їстівне! Аж за ушами лящить… (М. Коцюбинський); Все військо добре убирало, Аж поза вухами лящало, Один перед другим хватав (І. Котляревський); Оце їсть! аж поза ухами лящить (М. Номис). аж за ву́хами тріщи́ть. Їв Іван, аж за вухами тріщало (І. Франко). так.., що аж за ву́хами ляща́ло. Варивон так уминав пиріжки, що аж за вухами лящало (М. Стельмах).

аж у ву́хах лящи́ть. 1. Який сильно діє на слух; дуже голосний, гучний і т. ін. З парубками йдуть і дівчата. Вони теж співають, і пісня аж лящить у вухах, луною відбивається в левадках (П. Панч). 2. зі сл. шумі́ти, вигу́кувати і т. ін. Дуже голосно, гучно, сильно і т. ін. Як заговорять разом усі ув один голос, так нічого і не второпаєш: мов на лотоках вода шумить, аж у вухах лящить! (Г. Квітка-Основ’яненко); Малий хлопчик, Матвійко, .. жирує на подушках та вигукує, аж у вухах лящить (С. Васильченко). так, що (аж) у ву́хах лящи́ть. Веселий барабанщик так брязкотів мідними тарілками, що аж у вухах лящало (Д. Ткач); Заливався (песик) так, що у вухах лящало (Ю. Збанацький). 3. у кого, від чого. Когось дратують якісь голосні, гучні, різкі і т. ін. звуки, комусь стає неприємно від почутого. — Та годі вже верещать! В мене вже аж в вухах лящить од твоїх пісень (І. Нечуй-Левицький); У Лукії аж у вухах лящало від цього стоголосого хору. Вона потрапила в невідому жаб’ячу країну (О. Донченко).

бо́гу у ву́ха. Щоб здійснилося що-небудь. — Якби то наші слова та Богу у вуха,— вголос подумав Мар’ян Поляруш (М. Стельмах).

ведмі́дь (слон) на ву́хо наступи́в кому. Хто-небудь зовсім не має музичного слуху. Терезці стало соромно: адже вона іноді глумилася з Бучка, з його арій, нагадуючи майстрові, що йому на вухо ведмідь наступив (М. Томчаній); Уміння прочитати лібрето не замінить голосу, ну а виявилося, мені ведмідь наступив на вухо (П. Панч); — Ніякого, брат, у тебе слуху не було, нема і ніколи не буде. Слон тобі на вухо наступив (Ю. Смолич). бик на ву́хо ра́тицею наступи́в. — Хіба з ним можна співати, коли він тягне, як цапа за хвіст... — Та хіба в звукові діло? Бик тобі на вухо ратицею наступив. От що (Григорій Тютюнник).

витя́гувати (тягти́, тягну́ти) / ви́тягти за ву́ха кого. Всіляко допомагати кому-небудь, сприяти в чомусь. Не раз витягував (Віталик) Тоню за вуха по фізиці та математиці. Навдивовижу тямковитий хлопець (О. Гончар).

від ву́ха до ву́ха. Дуже широко. Тепер сміялися всі... Роздирали роти від вуха до вуха (П. Загребельний).

візьми́ ву́ха в ру́ки, фам. Слухай уважно. (Герасим:) Співай мені про Хмельницького. А то співає якогось Лазаря. (Кобзар:) Ти візьми уха у руки та слухай ними. Не про Лазаря се, а про самого Господа Христа (Панас Мирний).

ві́шати (хню́пити, опуска́ти) / пові́сити (похню́пити, опусти́ти) но́са (ніс). Журитися, засмучуватися чи бути у відчаї, втрачаючи надію. Падалка підніс перед собою два міцно стиснуті кулаки і закінчив: Не личить нам, Остапе, вішати носа (Д. Бедзик);— Наша доля за царськими палацами лежить, по панських кишенях прихована. А тільки не треба хнюпити носа. За долею, юначе, нашому братові треба добре поганятися. Та й не одному (М. Коцюбинський); Коли б не Катря, що враз ожила й защебетала, бігаючи по хаті за тим та за іншим, то Павло б і зовсім повісив носа (В. Кучер); — Дехто вже й носа повісив, що не така військова служба легка та приємна... (А. Дімаров); Дивлюся — господиня моя і ніс повісила. Сидить ні в сих ні в тих (Панас Мирний); От ідуть вони вдвох, Хвеська з Петром, він собі сміється з-під вуса, а вона й носа похнюпила (Україна..). ві́шати / пові́сити но́са (ніс) на кві́нту. — Ти, Нюсю, доглядай дітей, щоб нікуди звідціля не розповзлися. А ви, дівчатка, слухайтеся Нюсі і не вішайте носа на квінту (В. Козаченко); Успіхи китайської Народної визвольної армії були такі величезні, що американські реакціонери повісили ніс на квінту (Ю. Смолич). опусти́ти носи́ (про багатьох). Подекуди помітно засмучених декламаторів: стоять, понуро опустивши носи (С. Васильченко). пові́сити ву́ха. Зачав страмить (голова) людей, що повісили вуха, опустили руки, не хочуть робить, думать (К. Гордієнко).

вклада́ти / вкла́сти у ву́ха кому. Доносити, передавати кому-небудь щось (перев. таємне). Знайшлись навіть такі, що вклали панові в уха бунтівничі речі молодика — і от тепер Остап, скривджений і цькований, мусив кинути рідний край (М. Коцюбинський); На цей раз підстароста вклав у вуха Конецпольському, що Богдан Хмельницький намовив козаків знести табір, коли військо прибуде до Крилова (П. Панч).

вно́сити / внести́ у ву́ха кому і без додатка. Інформувати кого-небудь про щось невідоме; доносити. Давно люди вносили у вуха недобре про Стефана та Євку (С. Чорнобривець); Сусідки вносили у вуха, та й струнка жінка вносила цілковиту ясність у розуміння внутрішнього життя сина (Іван Ле); — Гарна віра,— кажу,— до церкви ходи́ть, ікони справлять, а до людей звіриною буть. Сказав і нічого б. Отже треба котромусь це батюшці у вуха внести (А. Тесленко).

в одне́ (одно́) ву́хо влі́зти, а в дру́ге ви́лізти. Уміти викрутитися з будь-якої складної ситуації, знайти спосіб уникнути небезпеки; бути спритним, винахідливим, хитрим. — Та він тобі в одне вухо влізе, а в друге вилізе — й сама незчуєшся, як нащебече вище носа (С. Васильченко); (Мокрина:) Та ти (Денисе) на словах, як на цимбалах, і помовка про тебе склалася, що у одне вухо влізеш, а в друге вилізеш (М. Кропивницький); — З ходу ловить чужі думки й підіймає їх на всю губернію або приноровляється до них, як вигідніше йому. І він (Кульницький) такий, що в одно вухо влізе, а в друге вилізе (М. Стельмах).

в одне́ (одно́) ву́хо впуска́ти / впусти́ти, а в дру́ге випуска́ти / ви́пустити. Неуважно слухати, не реагуючи або легковажно ставлячись до сказаного ким-небудь. — Що ж, як ти далі і все позабуваєш?..— А про ту заморську нісенітницю, то я в одно ухо впускала, а в друге випускала, та й зовсім-таки не знаю (Марко Вовчок); Дітвора весело лементувала, біжучи босоніж по нерозталому снігу, а звичні материнські погрози вона давно вже в одне ухо впустила, а в друге випустила (З газети).

впа́сти у ву́ха кому. Хто-небудь почув про щось; стати відомим кому-небудь. Погана слава про її шинок... ходила серед мирославської жіноти, навіть Явдосі нині щось у вуха впало (О. Ільченко).

впійма́ти (пійма́ти, спійма́ти, вхопи́ти) во́вка за ву́хо (за ву́ха). Виявити сміливість, кмітливість, спритність; уміти використати що-небудь з користю для себе. Коли ж хлопець вискочив з класу, начальник режиму сказав, аж ніби зрадівши: — От бачите, який він... Наче окропом налитий... Цей не пропаде, цей зуміє впіймати вовка за вухо! (О. Гончар); Він вміє піймати вовка за вуха (М. Номис); — Як ви там казали? Цей вовка за вухо вхопить? Одне слово, з живчиком та з перчиком хлопець,— посміхнувся Валерій Іванович (О. Гончар).

ву́ха (ву́хо) насторо́жі в кого і без додатка. Хто-небудь вкрай уважний, готовий до будь-якої несподіванки. Риндичка зовні виглядала так: маленька, кругленька, дуже метка, рухалась швидкими куценькими кроками, а вухо завжди насторожі (З журналу).

ву́хами ллє́ться кому, безособ. Дуже набридло комусь, дратує когось (про що-небудь). (Хоростіль:) І мені се вчительство давно вже вухами ллється! (І. Франко).

ву́ха насторожи́лися у кого і без додатка. Хто-небудь почав прислухатися, став зосередженим, напружено-уважним. І замовк (Атта Троль) на мить у тузі... Але раптом в нього вуха Насторожилися якось (Леся Українка). у́ші насторожи́лися. Одразу ліниве обличчя ожило, уші насторожились, очі.. заграли веселим блиском (С. Васильченко).

ву́ха позароста́ли у кого, кому. Хто-небудь утратив здатність чути, сприймати щось. Утішаюся тільки тим, що той голос.. натрапить на кого такого, кому ще вуха не позаростали, а тільки мало людського слова чули, то й не привикли до нього (Леся Українка).

голова́ з ву́хами. Хто-небудь не здатний швидко здогадатися про що-небудь, зрозуміти; некмітливий, нерозторопний. — Голово з вухами! Хоч при людях кажи на мене ти! — сказала Онися, торкнувши його по руці (І. Нечуй-Левицький).

доно́сити / донести́ у ву́ха (до вух). 1. кому, кого, чийого, чиїх. Повідомляти когось про що-небудь (перев. таємно — з метою обмови і т. ін.). — Але ж я панові у вуха про все доносить не люблю (І. Манжура); Кожне слово Гаріфуліна повинен він, Юлдаш, доносити баєві у вуха (О. Донченко); Коли став Микола завідувачем кафедри, то всі дрібниці,— що треба і не треба — доносили до його вух (З журналу). 2. чиїх. Робити чутним, доступним для слухового сприймання що-небудь. Мікрофони збирали всі привітання й доносили їх до вух Травиці (Ю. Яновський).

доно́ситися (доліта́ти) / донести́ся (долеті́ти) до ву́ха (до вух) чийого, чиїх, кого. 1. Ставати чутним, доступним для слухового сприймання. Хвиля дзвінких голосів доноситься до її вуха (Панас Мирний); Останнє слово команди донеслося до вух Ярини ніби в тумані (В. Собко); Раптом до вуха долітає давно жданий поклик трембіти (М. Коцюбинський). 2. Ставати відомим кому-небудь. Донеслося до його вуха, що Марину сватати приходили (З усн. мови).

дохо́дити / дійти́ до вух (до ву́ха) чиїх (чийого), кого. Ставати відомим кому-небудь. Данило хоче докладно знати, що діється в Галичі. Дійшло до його вух, що бояри знов гострять супроти нього зуби (А. Хижняк); — Як скажу, що служба мені не до вподоби, то це часом може дійти до вуха начальника (І. Нечуй-Левицький).

затика́ти / заткну́ти ву́ха (ва́тою). Не реагувати, не звертати уваги на кого-, що-небудь. Чіпка не чув нічого такого, а Мотря, хоч і чула, та затикала вуха (Панас Мирний); Може, і не треба тривожити наш спокій, може краще жити, заткнувши вуха ватою, одягнувши рожеві окуляри? (З газети).

(і) ву́хом не вести́ / не повести́. 1. перев. кого. Не виконувати наказу, прохання, волі кого-небудь; зовсім не слухати. — Та й між рідними розладдя пішло .. Дочка матері ухом не веде (Панас Мирний); Сестра навчає — він (Антін) не слухає; я навчаю, говорю — він і вухом не веде (І. Нечуй-Левицький); — Козаки судді і ухом не ведуть, а тебе і без пірнача послухають (П. Куліш); — Е, пішли тепер діти, та тільки не такі, як раніше, що батька та матір слухали, а інші, розумні та дрюковані, що рідних і вухом не ведуть, бокаса від них ходять (Григорій Тютюнник). переста́ти і ву́хом ве́сти. Нерідко син ворогував з батьком, .. кидав рідну оселю.. За братами потяглися й сестри: перестали й ухом вести батька-матері (Панас Мирний). 2. Зовсім не звертати уваги, не реагувати, не зважати на що-небудь. — Скільки часу стою та кричу, а вони й вухом не ведуть (С. Васильченко); — І це гроші,— байдуже цьвохнув чиїмось батіжком Лесь Якубенко, придивляючись, як ремінчик обкручується навколо пужална. Чи не чортів Лесь? З ним про таку ціну говорять, а він забавку найшов і вухом не веде (М. Стельмах); Послали телеграму миколаївському антрепренерові М. А. Максимову про вчинений проступок, але той, як кажуть, і вухом не повів (Збірник про М. Кропивницького). і ву́хом не звести́. Як засяду, браття, коло чари, Як засяду, браття, на меду, То най прийдуть турки і татари, А я собі й вухом не зведу (Пісні та романси..). і за ву́хом не вести́. Ярмола попереджав Сидора: кобила норовиста, веде досхочу, батога й за вухом не веде. З дороги нікому не зминає, а стане десь щипати траву, далі вже не піде... (М. Рудь).

(і) за ву́ха не відтя́гнеш (не відтягну́ти, не відтягти́) кого, від чого. Хто-небудь дуже любить щось, захоплюється чимсь. Дай вам землю під селом, так вас од неї й за вуха не відтягнеш (А. Головко); Не турбінами єдиними людина жива... Бориса — того за вуха не відтягнути од віршів (І. Муратов). й за ву́ха не відтя́г би. Надолужуючи прогаяне в дорозі, Данько тьопав так, що й за вуха його не відтяг би: скучив за гарячою стравою (О. Гончар).

і за ву́хом не сверби́ть кому, у кого. Кому-небудь байдуже, однаково, нема діла до чогось; хтось не турбується ні про що. Мірошник спить та спить. Вода ж біжить… Хомі й за вухом не свербить (Л. Глібов); — Виходить, що цілісінька свиня зникла з свинарні серед білого дня, а нікому й за вухом не свербить (С. Добровольський); Стрункий, біло-рожевий юнак, якому й за вухом не свербіло від болісних роздумів батька, тим часом стояв з гребінцем у руці перед трюмо (І. Волошин). й не сверби́ть. — А отже громада каже, що буде жаліться — ще лукавіше додав писар.— Нехай! Мені те й не свербить (Б. Грінченко).

і на го́лову (на ву́ха) не налі́зе, зі сл. говори́ти, роби́ти і т. ін. Що-небудь нерозумне, несерйозне, недоречне або зовсім безглузде. — Верзе таке, що й на голову не налізе,— сказала вона збентежено (П. Панч); — Дурноверхий Вітя витіва таке, що й на голову не налізе: вимагає завтра піти записатись у загсі (С. Васильченко); (Кость:) Стара якась не при умі: плела таке, що й на вуха не налізе (З. Мороз).

кра́єм (крає́чком) ву́ха. 1. зі сл. чу́ти, почу́ти і под. Трохи, не повністю. Збігалися (люди) до того місця, де маячіли вершники, щоб хоч краєм вуха почути слова, що провіщали волю козацькому роду (С. Добровольський); Ґазди топталися один одному по ногах, аби йти ближче до нового попа та хоч краєм вуха чути, що там він таке говорить (Г. Хоткевич); Хлопці .. скрадливо шастали попід вікнами з надією хоч краєм вуха почути, які-то вісті приніс із країв брянських Мудрак (І. Головченко і О. Мусієнко). 2. зі сл. чу́ти, почу́ти і под. Мимохідь або випадково. Коли хлопчик краєм вуха почув, що командування училища має намір присвоїти Маслюку звання віце-сержанта, Ігор щиро зрадів (І. Багмут); Він якось навіть чув слова (краєчком вуха — це бува), що він Тамарі пара (П. Дорошко). 3. зі сл. слу́хати. Неуважно, незосереджено. Русевич слухав лише краєм вуха (Ю. Шовкопляс).

ля́пати (хля́пати) ву́хами, зневажл. Бути неуважним, незібраним, не зважати на що-небудь і т. ін. — Тільки ж ви глядіть тут, не вухами ляпати прийшли. Голосуватимемо чи що, глядіть же й ви! (А. Головко); Вона вже прикидає собі.. А поки що каже будівельникам: — Поправлятимем. Тільки ви теж вухами не хляпайте. Разом з вами будемо поправляти (О. Гончар).

ма́ти до́вгі ву́ха, жарт. Уміти дізнаватися, довідуватися про що-небудь маловідоме, приховуване, таємне і т. ін. (Другий голос:) Що ж ти там почуєш? (Третій голос:) Він має довгі вуха, не журіться (Леся Українка).

на вла́сні (свої́) ву́ха, зі сл. чу́ти. Безпосередньо, особисто; сам. Мар’яна на власні вуха чула, як Остап запевняв бригадира: ні одна зернина не впаде в мене! (К. Гордієнко); — А дядько Михей збирається висувати себе на голову колгоспу.— Ти що? — Слово честі, чув на свої вуха (М. Зарудний). вла́сними (свої́ми) ву́хами. — Що не може бути? На власні очі бачив, своїми вухами чув, не позакладало ж мені! (М. Стельмах).

на ву́хо, зі сл. говори́ти, сказа́ти і под. Тихо, таємно, щоб ніхто не чув. — У вас удався (синок), — додала йому на вухо (Панас Мирний); Якось найближчий сусід Йоньки, Павло Гречаний, сказав йому на вухо: “Ти, Йонько, хлопчиська не карай і сам не печись” (Григорій Тютюнник).

нам’я́ти (накрути́ти, наскубти́ і т. ін.) / намина́ти (накру́чувати, скубти́ і т. ін.) ву́ха кому і без додатка. Покарати, побити кого-небудь за якусь провину. (Поліна Карпівна:) От коли твій Льонька ще раз покаже сюди свій товстий ніс.., я йому намну вуха, будь певна (І. Кочерга); — Треба накрутити мені вуха за те, що ви досі не в ліжку (Ю. Шовкопляс); Демонстранти змішались і тікали. Їх наздоганяли, накладали в потилицю, накручували вуха (Ю. Смолич).

наставля́ти (нащу́лювати, нащу́рювати) / наста́вити (нащу́лити, нащу́рити) ву́ха (ву́хо). 1. Напружено, уважно прислухатися до чогось. Я скрізь лазив, на все очима назирав, як піп, до всього уха наставляв (Марко Вовчок); Батько підходить до дверей спальні, наставляє туди вуха, наслухається (Д. Бедзик); Заплющувавсь (хлопець) і сторожко наставляв ухо. Тиша. Тоді взявся за гриву й став ногою коневі на коліно. Мить — верхи вже (А. Головко); // З напруженою увагою, з великим інтересом готуватися до слухання чого-небудь. Гайдамацький старшина окремої чоти допитливо нащулив вуха (Я. Качура); — Слухайте,— сказав він .. Парубки нащурили вуха (Н. Кобринська). 2. Звертати увагу, зважати на що-небудь, ураховувати щось, звертатись до чогось. Хто каже до ладу, то вуха наставляй, а хто і без ладу, то теж не затикай (Укр.. присл..); — От сівозміну загальну громадську заведемо. До агрономії вуха наставити треба. Заводити гуртовий обробіток землі (А. Головко).

насторо́жувати (наго́стрювати, нашоро́шувати і т. ін.) / насторо́жити (нагостри́ти, нашоро́шити і т. ін.) ву́ха. Напружено, уважно прислухатися до чогось. Простягають (селяни) шиї, вирячують очі і насторожують вуха, щоб хоч трохи почути з того, що говориться в коршмі (корчмі) (І. Франко); Він (парубок) притаїв дух; насторожив уха, слуха… (Панас Мирний); Хто балака, Хто кобзаря слуха. А Залізняк попереду Нашорошив уха (Т. Шевченко); При цих словах Бичковський насторочив вуха і покрутив вуса. (І. Нечуй-Левицький); // З напруженою увагою, з великим інтересом готуватися до слухання чогось. Воловик насторожив уші, увесь потонув в увазі, в чеканні, що скаже Марина (Г. Епік); — Молодице, нашорошуйте вуха, бо новина буде (Б. Грінченко).

нату́ркати (натурча́ти) у ву́ха (у го́лову) кому. Наговорити комусь щось погане про кого-, що-небудь. — Гаріфуліна отруїли лікарі… Аж очима сердито блиснув Меджінов.— Уже й тобі встиг Ходжієв у вуха натуркати? (О. Донченко); — Ну, скажіть мені, будьте ласкаві,— обернувся до нього Євгеній,— що се за дурниці натуркав вам хтось у голову? (І. Франко); — Це ти про Голуба? — різко повернувся до Кайдашенка Бачура.— Так і знав, що тобі натурчали у вуха про нього (М. Чабанівський).

не ві́рити / не пові́рити (свої́м (вла́сним)) ву́хам. Бути надзвичайно здивованим, почувши що-небудь. Віталій слухав і вухам не вірив (І. Муратов); — І от Нечипір, віч-на-віч зустрівшись із камердинером полковника Божича, почув і вухам своїм не повірив (Р. Чумак); — Я більше не буду. Поверніть мене до школи.. Я не повірив власним вухам. Невже це той самий шибайголова Васько Дягіль? (Ю. Збанацький).

не йти / не піти́ да́лі вух чиїх. Не ставати відомим багатьом, не поширюватися серед багатьох. Глядіть же, братчики, що я казатиму зараз, дак (так) щоб воно не йшло далі вух ваших,— промовив згодом Карпо (Б. Грінченко).

ні ву́ха ні ри́ла, зі сл. розумі́ти, тя́мити і под., із запереч., грубо. Зовсім нічого. — Я ні вуха ні рила не тямлю в будівництві, а згодився... (Іван Ле). ні ри́ла ні ву́ха. Не зна (Пилип) мови, як то кажуть, Ні рила, ні вуха (П. Глазовий).

об’ї́сти ву́ха кому і без додатка, жарт. Спожити, використати багато чиїхсь харчових запасів, з’їсти все у когось. — Візьми, панотче, та одвези оцих циганок до їх родича, бо вони нам вуха об’їдять… (І. Нечуй-Левицький); (Іван Степанович:) Знайдеться чим ушанувати дорогих гостей… не об’їсте вух (М. Кропивницький); (Настя:) А лопає бісова дітвора так, що й харчів на них не настачиш, скоро й вуха об’їдять (І. Карпенко-Карий).

обома́ ву́хами, зі сл. слу́хати. Уважно, намагаючись нічого не пропустити. Запанувала мертва тиша. Глядачі обома вухами слухали, як співає С. Крушельницька. Хіба що іноді хтось стримано, в кулак прокашляється (З журналу).

одни́м ву́хом, зі сл. чу́ти, слу́хати і под. Неуважно, уривками, сприймаючи несерйозно. Він (Леон) хотів би, щоб у шановного пана Завадки було стільки удач у житті, скільки на цьому верстаті відбито святих миколаїв і варвар. Йосиф Завадка слухає цю балаканину тільки одним вухом (Ірина Вільде); // Користуючись нагодою; принагідно, побіжно. — Там і миша не пролізе,— прохрипів полковник Уолш, потягуючи коньяк і прислухаючись одним вухом до розмов (О. Гончар); Крізь людський гамір час від часу проривається бадьорий голос інженера.. Христя ловить одним вухом той голос і все ще намагається розгадати незвичайну загадку: що сталося з дядьком? (М. Ю. Тарновський).

опусти́ти / опуска́ти ву́ха. 1. Впасти у відчай, засмутитися, зневіритися і т. ін. — Так і сказав.., неначе вистрелив .. Я й вуха опустив,— сказав Добриловський (І. Нечуй-Левицький); — Погомони ще з моїм старим.. Наполохали, смирним став, опустив вуха, як лопух на дощ (Я. Стецюк). 2. Зів’янути через брак вологи (про рослини). Дощу нема, все вуха опустило (З газети).

підніма́ти (підійма́ти) / підня́ти (підійня́ти) ву́ха. 1. Наважуватися, намагатися протидіяти кому-небудь. — Правильно Данюша каже: “Коли це в мене було, щоб проти голосував хто?” А то аж сім! Підняли вуха (А. Головко). 2. Активізуватися в рості (про рослини). Найвища ефективність боронування — знищується близько 90—95 процентів сходів бур’янів.., коли вони ще не вкорінилися і тільки-но .. піднімають вуха (З журналу).

по́вні ву́ха, перев. зі сл. наговори́ти, нагомоні́ти і под. Дуже багато, понад міру. Повні вуха маю того дивного гомону поля, того шелесту шовку, того безупинного, як текуча вода, пересипання зерна (М. Коцюбинський); — Один з них (злодіїв) приходив удень і попереджував: дивіться, бо хотять ваші коні вкрасти.. Ви вже бережіться, я вам добра хочу.— Вони однакові! — сказала сусідка, що в береті. Все нам про щастя кричать: повні вуха (В. Барка); — Наговорили ми тоді повні вуха, батько забив баки, а ти все мовчав (М. Чабанівський).

позаклада́ло ву́ха кому, безос., згруб. Хто-небудь утратив слух, не чує. Кричить, мов скажений, наче нам позакладало вуха (І. Нечуй-Левицький); — Та вже ж чую: не позакладало мені вух,— обізвалась Мокрина (І. Нечуй-Левицький).

по (са́мі) ву́ха. 1. Дуже сильно, надзвичайно. Всі знали, що майор Кортунов по вуха закоханий у довгоногу степовичку і сам влаштував її на роботу (М. Зарудний); — Галина зітхнула. Я знав, що вона по вуха закохана в Семена Михайловича (Ю. Збанацький). 2. чого. Дуже багато. А роботи по самі вуха: треба обід готувати та видавати, посуду мити,.. прати, хліб пекти... (М. Коцюбинський); Вже зі злості говорив дехто, що він картяр і довгів (боргів) має по вуха (О. Маковей); Під час тимчасової окупації міста обоє (учитель з дружиною) зазнали лиха, набралися горя по вуха (Ю. Яновський). 3. Повністю, зовсім. (Захарко:) Іншу людину хоч по вуха засип розкошами, а вона таки белькоче: “Мало, мало!..” (М. Кропивницький); — Фтеропонт коня за поводи тримав. І він, і кінь заболочені були по вуха (Б. Лепкий); Забрьохувався (втікач) в росі по самі вуха ранками і був мокрий як хлющ, але не зупинявся (І. Багряний). по самі́сінькі ву́ха. Був призначений день, коли я мав захищати кандидатську, замовлені в ресторані кілька столів для бенкету (заліз у борги по самісінькі вуха) (А. Дімаров).

притяга́ти (притя́гувати) / притягти́ (притягну́ти) за воло́сся (за ву́ха) що. Невиправдано, безпідставно виставляти, показувати що-небудь. Мене люди зовсім не за самий вірш лають, а за те, що я мало ідейна, чи то пак — мало тенденційна, але мені здається, що коли я буду тенденцію за волосся притягати, то всім буде чутно, як її волос тріщатиме нещасний (Леся Українка).

прокрича́ти (прогуді́ти) ву́ха кому, про кого—що. Надокучити, набриднути комусь постійними розмовами, настирливими вимогами і т. ін. про щось одне й те саме. Сідаючи до столу, Федір ще раз засоромив Настусю.— Ну, от і повернувся наш Михайло, а то вже вона мені тут вуха прогуділа — коли повернеться, та коли повернеться. Як молодого ждала… (Ю. Збанацький).

пропуска́ти (пуска́ти) / пропусти́ти (пусти́ти) повз ву́ха (ми́мо вух, повз слух і т. ін.) що. Не реагувати на те, що говорять. Петро пропускав повз вуха медоточиві слова. Йому огидний цей невисокий, з невеличким черевцем, білоголовий чоловік (Д. Бедзик); Смерть! .. Вона байдуже пропускала його (слово “смерть”) повз свій слух (Г. Коцюба); Марусяк нібито пускав усе те мимо вух.., але всередині у нього все кипіло й варилося (Г. Хоткевич); Корях пропустив мимо вух вигук опонента, вів далі (Р. Іваничук); — Загоряєш, Петя? Шофер пропустив мимо уваги цей стертий вираз, відчинив гараж (М. Ю. Тарновський).

протруби́ти (протуркоті́ти, протуркота́ти, протурча́ти, проту́ркати) (всі) ву́ха кому. Дуже надокучити кому-небудь постійними розмовами про одне і те саме. — Та вже бачу,— зітхнула Ольга Павлівна.— Жінки всі вуха мені на буряках протрубили (В. Кучер); — Іван вже мені про вас вуха протуркотів (В. Собко); Не треба його дратувати. І так протурчали йому вуха всякими вигадками (А. Головко); — І вже ти протуркала мені уші (вуха) тим Максимом! — сказав він (І. Франко).

рва́ти слух (ву́ха). Викликати неприємні відчуття, вражати (про звуки). Вереск і гармидер, п’яні співи і завзяті “торги” рвали слух (І. Франко); Плач і стогін рвали вуха (П. Панч).

рі́зати ву́хо (ву́ха, слух) кому, чим і без додатка. 1. Неприємно вражати слух своїм грубим, різким або невправним звучанням. На розхряпаних вікнах сиділи хлопці й співали. А їхні голоси високі, неодностайні, різали вухо дзвінким і гострим склом (І. Микитенко); Різали вуха незвичні слова власників отих рундуків і крамничок: — Мадам, тільки для вас, справжнє “Коті”… (Н. Рибак); // Викликати негативні враження, дратувати своєю недосконалістю. Я не вбачаю ні одного виразу (в сонетах Грінченка), щоб різав ухо та потребував зміни (В. Самійленко); Поема до друку не годилася, а серед віршів були цікаві. Брунькасті і важкі, вони трохи різали слух, але й будили думку (Ю. Мушкетик). різону́ти (різну́ти) ву́хо (ву́ха) кому, що. — Мухо, ти? — запитав (Федір) розгублено. На це прізвисько Муся раніше покірно і навіть охоче озивалася. Тепер воно різонуло їй вухо, прозвучало образливо і принизливо (Д. Ткач); — Від телефону відривається жвава дівчина в голубій косинці. — Ви до кого, бабусю? — різнуло вуха прикре слово. — До секретаря… (А. Хижняк). 2. без додатка. Виділятися серед чого-небудь, знижуючи його якість. У маленькому творі кожна зайвина і неточність одразу впадає в око, ріже слух, калічить художню тканину (З газети).

розві́шувати / розві́шати (розві́сити) ву́ха (у́ха). 1. перев. зі сл. слу́хати, ірон. З непідробною цікавістю, з великим захопленням (хоч розповідь, інформація не варта уваги). Іноді почне (Грицько) верзти таке, як той москаль, що вернувся в рідне село по білету. Хлопці слухають, уха розвішавши, роти пороззявлявши (Панас Мирний); Бабоньки, чого розвісили вуха, баламутство слухаючи? (М. Стельмах). 2. Виявляти великий інтерес до чогось. Я знов розвішував вуха, слухаючи їх оповідань, жартів, вигадок (І. Франко). 3. несхв. Заслухавшись, захопившись чиєюсь розповіддю, розмовою з ким-небудь, забувати про все інше. — І тобі отсе (оце), запорожцеві, отшельникові (самітникові) не сором признатись? — каже Шрам, бо й він, старий, розвішав уші, як поніс той свої баляндраси (П. Куліш); Кидає (Терентій) шапку на лаву і одразу ж ошпарює Уляну невилитою злобою: — А ти чого вуха, мов лопухи на смітнику, розвісила? Чом і досі не бачу сніданку на столі? (М. Стельмах). 4. перев. док., зневажл. Довірливо слухаючи, повірити в почуте. (Юда:) “Я заспокою вас… Я вас потішу…” Аякже, сподівайся! Він (Месія) здалека спокоєм і потіхою манив, а скоро хто було розвісить вуха і справді піде з ним, як я дурний, тому таке ярмо він клав на шию, що аж додолу гнуло (Леся Українка); Набрехав їм (Масло), а вони й вуха розвісили (А. Хижняк); — Йому тут наплескали деякі, а він розвісить вуха, як лопухи, і слухає,— не здавалась Щуренко (А. М’ястківський).

розпуска́ти (розставля́ти) / розпусти́ти (розста́вити) ву́ха (у́ха). 1. зі сл. слу́хати. Уважно, з цікавістю, з великим захопленням, забуваючи про все. Слухаю його, вуха розпустила: умів, умів мене Тарас заспокоювати (І. Муратов); Слухав той, слухав, розпустивши вуха, і відчував себе на десятому небі (І. Цюпа); (Храпко:) Дурепо! дурепо! Він каже, а ти віриш? Розставила вуха, слухаєш? (Панас Мирний). 2. Довірливо слухати. (Шельменко:) Потурайте, Мотрюсю,— не знаю, як вас по батюшці,— що ми, служиві, вам, будучи, говоримо! Тільки розпустіть вуха, то і забожимося, що і на вербі є груші (Г. Квітка-Основ’яненко). порозставля́ти ву́ха (про всіх або багатьох). Незабаром запал його вичерпався, хотілося плюнути на самого себе і на слухачів, що порозставляли вуха на його балаканину (М. Ю. Тарновський).

самі́ ву́ха та зу́би. Дуже худий. Я не вважав себе за хворого, хіба що був худий — “самі вуха та зуби” (П. Панч).

стри́гти ву́хами. Водити вухами назад і вперед у передчутті небезпеки (про коней). Коні насторожено стригли вухами, чули вовків (З. Тулуб); Сич десь зовсім близько проскрипів на верхів’ї верби. Кінь вухами стриже, похропує, задкує від латаття (О. Гончар).

ті́льки ву́хами ля́пнути, несхв. Зазнати непередбачених неприємностей. — Сурйозний (серйозний) чоловік той Давид.. Може таку свиню підкласти, що тільки вухами ляпнемо (А. Головко).

тонке́ ву́хо у кого. Хтось має добрий слух (перев. музичний). Василько міг легко і точно вести мелодію за скрипалем, бо в нього було тонке вухо і виняткова інтуїція (З журналу).

туге́ ву́хо у кого. Хтось має поганий слух (перев. музичний). У нього було дуже туге вухо, зате терпіння хоч одсипай... (Збірник про М. Кропивницького).

туги́й на ву́хо. Який погано чує; глухуватий. Воно (дитя), звиняйте, малим з печі впало. З тієї пори і пішло… І на око стало сліпе, і на вухо стало туге (О. Ковінька); А коли будуть допитуватись, чи не чула чого, ти скажи, що туга на вухо стала (Легенди..). туге́нький на ву́хо. — Оце я до вас художника привів з міста,— сказав Сашко голосно, бо дідусь, мабуть, був тугенький на вухо (Ю. Бедзик); Більшість .. знають, що дядько тугенькі на вухо: все одно не почують (Григір Тютюнник). тугува́тий на ву́ха. У військкоматі його довго крутили на всі боки лікарі, вислуховували та вистукували, аж поки не винесли вирок: ні! Мовляв, тугуватий на вуха (І. Головченко і О. Мусієнко).

у ву́хо заї́хати кому і без додатка, вульг. Ударити кого-небудь. — Слухай, Луко! Без жартів кажу: ще один раз лайнешся отак і незчуєшся, як у вухо заїду (А. Головко).

хоч би (тобі́ (собі́, вам)) ву́сом (у́сом, ву́хом, брово́ю і т. ін.) повести́. Не зважати ні на що, не реагувати на кого-, що-небудь. — Та я ж,— каже (Омелько), — скілько разів і сам довідувався, і Параску засилав. Разом гукали на вас: “Пане! пора вставати!” А ви хоч би собі усом повели (Панас Мирний).

хоч у ву́хо бгай (клади́) кого і без додатка. 1. Дуже лагідний, покірний, податливий і т. ін. хто-небудь. Диво дивне сталося з Йосипом: то бувало нікому на світі не вступить, не послухає нікого, а то хоч у вухо бгай. Слухняний та покірний Йосип! (Панас Мирний). 2. з прикм. Дуже, у великій мірі. — Я його, писаря, знаєте, запросив кілька разів до себе, .. почастував наливкою та добрим спотикачем, і писар став такий добрий, хоч у вухо бгай! (І. Нечуй-Левицький); Оришка мене… побоюється. Стає добра, м’яка, хоч у вухо її клади, і в усьому мене слухається (О. Гончар).

язи́к по́за ву́хами (вуши́ма) теліпа́ється (мота́ється) у кого. Хто-небудь любить багато говорити, брехати. — Ми знаємо серед людей багато таких, у яких язик поза вухами теліпається. Вертяться скрізь, щоб їх тільки й чули (З журналу); У його (нього) язик поза вушима мотається (М. Номис).

як вла́сні (свої́) ву́ха, зі сл. поба́чити, ба́чити і под., ірон. Уживається як категоричне заперечення змісту зазначених слів; зовсім не (побачити, бачити). Смикнуло ж тебе за язик... Дядько, було, вже зовсім відписав нам свою левадку, а після цього побачиш ти її, як власні вуха (П. Панч).