вухо

ВУ́ХО (розм. У́ХО), а, с.

1. Орган слуху й рівноваги в людини та хребетних тварин.

Марина співає, а її тонкий та дзвінкий голос доноситься через стіну до Олексія Івановича, пестить його вухо, веселить серце (Панас Мирний);

Все чує вухо, пильно стежить око І серце теж події провіща (М. Бажан);

Внутрішнє вухо;

// Зовнішня хрящова частина органа слуху; вушна раковина.

За вуха вона [дівчина] позатикала пучки дрібненького барвінку (І. Нечуй-Левицький);

Кінь обережно ступав лісовою дорогою, наставляючи вперед вуха (Ю. Яновський);

Виймає [Никанор] з жилетки годинник, .. підносить до вуха, прислухається (М. Стельмах).

2. перен., розм. Про людину, яка прислухається до чужих розмов, щоб передати їх комусь; шпигун.

Очевидно, у бандитської ватаги була своя розвідка, надійні вуха й очі з числа невдоволених (І. Цюпа);

– Чуєте, Гнате. – Та чую ж, – озирається чоловік, чи нема десь поблизу панського вуха (М. Стельмах);

А чи не вухо підіслав душпастир? Щось той старий і вчора тут різьбив (Л. Костенко).

3. Бокова частина шапки, що закриває вушну раковину.

Незграбними пальцями, що ниють від шпарів, .. розв'язую і ніяк не можу розв'язати шворки біля вух шапки (Ю. Збанацький);

В дворі біля хлівця – його дружина! Вона рубає дрова. В чоловічому пальті, .. у шапці з вухами (І. Багряний).

4. Пристосування у вигляді невеликої дужки, за яку тримають або вішають предмет.

Подали мені чашку без вуха та без вінець, чайник без вуха (А. Тесленко);

В Антіноя стрілу він націлив. Той же в цю мить піднімав золотий, на два вуха, чудовий Келих (Борис Тен, пер. з тв. Гомера);

Сьогодні батько теж отак узяв чоботята за полотняні вуха (М. Стельмах).

(1) Незви́кле ву́хо (о́ко) – вухо, око, що не призвичаїлось до сприймання чого-небудь.

В крамниці було повно люду; високі й кремезні руснаки гомоніли прудко, з особливим акцентом, так що незвикле вухо не могло зразу вхопити суть розмови (М. Коцюбинський);

Свої норови якутська весна виказувала й скупо, і ліниво, але око, незвикле до цього краю, легко вловлювало їх (М. Сиротюк).

△ (2) Ведме́же ву́хо:

а) невеликий вічнозелений кущик родини вересових з дрібними із зеленим полиском листочками, що використовують в медицині як протибактеріальний засіб.

Ведмеже вухо росте невеликими острівцями на Поліссі в соснових лісах на сухих піщаних ґрунтах (з наук. літ.);

б) одно- або дворічна трав'яниста повстисто-опушена рослина родини ранникових з широкими поздовжніми листками та квітками вздовж стебла, зібраними в колосоподібні суцвіття; дивина медвежа.

Потім спинила [дівчина] кількох подорожніх пухнатих джмеликів, щоб вони дали хворому свого солодкого білого меду, а з великого листа ведмежого вуха набрала водиці й напоїла пораненого (з казки);

(3) Вну́трішнє ву́хо – частина слухового апарату, яка містить сприймаючі органи слуху та вестибулярний апарат.

Внутрішнє вухо виконує подвійну роль сприйняття звуків, а також регулювання положення тіла в просторі, збереження рівноваги (з наук. літ.);

Було враження, ніби звуки доносяться у внутрішнє вухо з власної шиї (як чуєш часом свій голос, коли кричиш під водоспадом) (із журн.);

(4) Зо́внішнє ву́хо – частина слухового апарату, яка складається з вушної раковини, зовнішнього слухового проходу і вловлює та проводить звук до барабанної перетинки.

Зовнішнє вухо виконує дві функції: вловлює й проводить звукові хвилі до барабанної перетинки, а також захищає слуховой прохід від пилу й бруду завдяки складній конфігурації самої вушної раковини (з наук. літ.);

(5) Сере́днє ву́хо – частина слухового апарату, розміщена між зовнішнім і внутрішнім вухом за барабанною перетинкою, до складу якої входять слухові кісточки, що приймають звукові коливання з барабанної перетинки і передають їх до внутрішнього вуха.

Середнє вухо складається з барабанної перетинки, барабанної порожнини, слухових кісточок та євстахієвої труби (з наук. літ.);

Звукові коливання повітря приймає барабанна перетинка, яка завдяки цьому набуває коливальних рухів. Одночасно з цим коливаються слухові кісточки середнього вуха (з навч. літ.).

◇ див. намина́ти;

(6) [Аж] ву́ха в'я́нуть (свербля́ть) <[Аж]> воло́сся в'я́не> у кого і без дод. – кому-небудь неприємно, гидко чути, слухати щось.

Говорять [галичани-емігранти] увесь час по-російськи, але з таким “акцентом”, що.. “вуха в'януть” (Леся Українка);

Загинав [п'яний] такі слова, що в решти слухачів свербіли вуха (Ю. Яновський);

[Марфа:] Тут мені таке наплели на вас, таке наговорили, що аж вуха в'януть (О. Левада);

– От сидить передо мною розумна людина, досвідчений інженер .. і раптом говорить таку нісенітницю, що аж волосся в'яне (М. Тарновський);

Марія тулиться до Богдана, немов хоче захиститися од тих пісень. Але ніхто не зважає, що в неї вуха в'януть (В. Большак);

– Тоді вдова Бобренчиха озвалась: – Та вуха ж в'януть на таку олжу! Вона сама Грицькові нав'язалась (Л. Костенко);

(7) [Аж] ву́ха пу́хнуть / попу́хли:

а) дуже, надзвичайно хочеться курити.

[Таран:] Руки потерпли. Будь другом, скрути мені цигарку, бо вже вуха попухли. [Онисько:] Сам би радий закурить, та не можу (О. Коломієць);

б) (зі словоспол. хочеться курити) дуже, нестерпно.

– Пособити прибіг? От спасибі ж тобі! А я думаю, хто б мене підмінив, бо курити хочеться, аж вуха попухли (А. Дімаров);

(8) [Аж] горя́ть (займа́ються) / загорі́лися (зайняли́ся) ву́ха – червоніють від переживань, сорому, гніву і т. ін. (про вуха).

А нас троє малих хлопців на печі – поринули в казки, аж вуха горять (С. Васильченко);

Розсердився Дмитро. Поблід, тільки вуха горіли, як жарини (М. Стельмах);

Гонтар відчув, як від сорому зайнялись його вуха (Яків Баш);

(9) [Аж] до вух:

а) (зі сл. усміхатися, сміятися) щиро, привітно, широко розкриваючи рот.

Він зняв із качанкуватої голови шапку, усміхнувся аж до вух, оголивши червоні ясна (Григорій Тютюнник);

За спиною в Шури стояв Сагайда, усміхаючись до вух своїми товстими губами (О. Гончар);

б) щирий, привітний (про усмішку).

Цей чорний велетень зовсім не простак, який хоче себе подати, роз'їхавшись перед подружжям Дударевичів в білозубій усмішці до вух (О. Гончар);

Аж за (по́за) ву́хами (рідше уша́ми, у́хами) лящи́ть (тріщи́ть) див. ляща́ти;

[Аж] у ву́хах лящи́ть (ляща́ло) / залящи́ть (заляща́ло) див. ляща́ти;

Ведмі́дь (слон) на ву́хо наступи́в див. ведмі́дь;

Витя́гувати (витяга́ти, тягти́, тягну́ти) / ви́тягти (ви́тягнути) за ву́ха див. витяга́ти;

(10) Від ву́ха до ву́ха:

а) дуже широко.

Тепер сміялися всі... Роздирали роти від вуха до вуха (П. Загребельний);

– Що? Що, голубе? – беззубий бабин рот розтягнувся од вуха до вуха в улесливій усмішці (В. Нестайко);

б) (зі сл. усміхатися) щиро, привітно, широко розкриваючи рот.

Гончаренко всміхнувся задоволено від вуха до вуха (Л. Старицька-Черняхівська);

в) щирий, привітний (про усмішку).

І ось я хапаю тацю і з усмішкою від вуха до вуха влітаю до покою (Ю. Винничук);

Візьми́ ву́ха в ру́ки див. узя́ти;

Ві́шати ло́кшину [на ву́ха] див. ві́шати;

Ві́шати (хню́пити, опуска́ти) / пові́сити (похню́пити, опусти́ти) но́са (ніс [на кві́нту], рідко ву́ха) див. ві́шати;

Вклада́ти / вкла́сти у ву́ха див. вклада́ти¹;

Вно́сити / внести́ у ву́ха див. вно́сити;

В одне́ (одно́) ву́хо влі́зти, а в дру́ге ви́лізти див. вла́зити;

В одне́ (одно́) ву́хо (у́хо) впуска́ти / впусти́ти, а в дру́ге (дру́гим) випуска́ти / ви́пустити див. впуска́ти¹;

Впада́ти / впа́сти у ву́ха (у ву́хо) див. впада́ти¹;

Впійма́ти (пійма́ти, вхопи́ти і т. ін.) во́вка за ву́хо (за ву́ха) див. упійма́ти;

(11) Ву́ха (ву́хо) насторо́жі в кого і без дод. – хто-небудь дуже обачний, обережний, готовий до будь-якої несподіванки.

Риндичка зовні виглядала так: маленька, кругленька, дуже метка, рухалась швидкими куценькими кроками, а вухо завжди насторожі (із журн.);

(12) Ву́ха насторожи́лися у кого і без дод. – хто-небудь почав прислухатися, став зосередженим, дуже уважним.

І замовк [Атта Троль] на мить у тузі... Але раптом в нього вуха Насторожилися якось (Леся Українка);

(13) Ву́ха позароста́ли у кого, кому – хто-небудь утратив здатність чути, сприймати щось.

Утішаюся тільки тим, що той голос .. натрапить на кого такого, кому ще вуха не позаростали, а тільки мало людського слова чули, то й не привикли до нього (Леся Українка);

Голова́ з ву́хами <�Голова́ і два ву́ха> див. голова́;

Дзвени́ть (дзво́нить, шуми́ть і т. ін.) / задзвені́ло (задзвони́ло, зашумі́ло і т. ін.) у ву́хах (у голові́) див. дзвені́ти;

Доно́сити / донести́ у ву́ха (до вух) див. доно́сити;

Доно́ситися (доліта́ти) / донести́ся (долеті́ти) до ву́ха (до вух) див. доно́ситися;

Дохо́дити / дійти́ до вух (до ву́ха, до слу́ху) див. дохо́дити;

Заї́хати у ву́хо див. заїжджа́ти¹;

Затика́ти (затуля́ти, рідко зату́лювати) / заткну́ти (затули́ти) ву́ха [ва́тою, рідко во́ском] див. затика́ти¹;

Звуча́ти у ву́хах (у па́м'яті, рідко у ву́сі) див. звуча́ти;

[І] ву́хом не вести́ / не повести́ див. вести́;

[І] за ву́ха не відтя́гнеш (не відтягну́ти, не відтягти́) див. відтя́гувати;

І [за ву́хом] не сверби́ть див. свербі́ти;

І на го́лову (рідко на ву́ха) не налі́зе (рідко не злі́зе) див. нала́зити;

Кра́єм (крає́чком) ву́ха див. край¹;

Луна́ти (стоя́ти) у ву́хах (рідко в у́хах) див. луна́ти;

Ля́пати (хля́пати) ву́хами див. ля́пати;

Ма́ти до́вгі (довже́зні) ву́ха див. ма́ти²;

Ма́ти музика́льне ву́хо див. ма́ти²;

(14) На вла́сні (свої́) ву́ха <�Вла́сними (свої́ми) ву́хами>, зі сл. чути – безпосередньо, особисто.

[Теофіл:] Як він казав про мене Крусті, що я вернувся з Галлії, те чув я на власні вуха (Леся Українка);

Я все на свої очі видів, на свої вуха чув (Л. Мартович);

Мар'яна на власні вуха чула, як Остап запевняв бригадира: ні одна зернина не впаде в мене! (К. Гордієнко);

– Що не може бути? На власні очі бачив, своїми вухами чув, не позакладало ж мені! (М. Стельмах);

– А дядько Михей збирається висувати себе на голову колгоспу. – Ти що? – Слово честі, чув на свої вуха (М. Зарудний);

(15) На ву́хо, зі сл. говорити, сказати і т. ін. – тихо, таємно, щоб ніхто не чув.

– У вас удався [синок], – додала йому на вухо (Панас Мирний);

– А що – вовк добре заскиглив? – шепнув дідок на вухо Йванові і засміявся (М. Коцюбинський);

Якось найближчий сусід Йоньки, Павло Гречаний, сказав йому на вухо: “Ти, Йонько, хлопчиська не карай і сам не печись” (Григорій Тютюнник);

Наставля́ти (нащу́лювати, нащу́рювати, діал. надставля́ти і т. ін.) / наста́вити (нащу́лити, нащу́рити, діал. надста́вити і т. ін.) ву́ха (ву́хо) див. наставля́ти¹;

Насторо́жувати (нашоро́шувати, наго́стрювати, насторо́чувати і т. ін.) / насторо́жити (нашоро́шити нагостри́ти, насторо́чити і т. ін.) ву́ха див. насторо́жувати;

Нату́ркати (натурча́ти) у ву́ха (у го́лову) див. нату́ркувати;

Не ві́рити / не пові́рити [свої́м (вла́сним)] ву́хам ([своє́му (вла́сному)] слу́ху) див. ві́рити;

Не йти / не піти́ да́лі вух див. іти́;

(16) Ні ву́ха ні ри́ла <�Ні ри́ла, ні ву́ха>, зі сл. розуміти, тямити і т. ін., із запереч. – зовсім нічого.

– Я ні вуха ні рила не тямлю в будівництві, а згодився... (Іван Ле);

Не зна [Пилип] мови, як то кажуть, Ні рила, ні вуха (П. Глазовий);

Обірва́ти чу́ба (ву́ха, чупри́ну і т. ін.) див. обрива́ти¹;

Об'ї́сти ву́ха див. об'їда́ти;

(17) Обома́ ву́хами, зі сл. слухати, вбирати і т. ін. – уважно, намагаючись нічого не пропустити.

Уявляючи .. Тоню, що аж росте вiд щастя, вбираючи обома вухами гарячi нашiптування сержантiв, Вiталiй i не пiдозрював, що .. те мiсце, де мусила б сидiти мiж ними Тоня, безнадiйно гуляє (О. Гончар);

– Слухай обома вухами, – спокійно промовив великий візир, всідаючись на дивані й підкладаючи собі під спину парчеві подушки (П. Загребельний);

Запанувала мертва тиша. Глядачі обома вухами слухали, як співає С. Крушельницька. Хіба що іноді хтось стримано, в кулак прокашляється (із журн.);

(18) Одни́м ву́хом, зі сл. чути, слухати і т. ін.:

а) неуважно, уривками або сприймаючи несерйозно.

Він [Леон] хотів би, щоб у шановного пана Завадки було стільки удач у житті, скільки на цьому верстаті відбито святих миколаїв і варвар. Йосиф Завадка слухає цю балаканину тільки одним вухом (Ірина Вільде);

б) користуючись нагодою; принагідно, побіжно.

– Там і миша не пролізе, – прохрипів полковник Уолш, потягуючи коньяк і прислухаючись одним вухом до розмов (О. Гончар);

Крізь людський гамір час від часу проривається бадьорий голос інженера .. Христя ловить одним вухом той голос і все ще намагається розгадати незвичайну загадку: що сталося з дядьком? (М. Ю. Тарновський);

Опусти́ти / опуска́ти ву́ха див. опуска́ти;

(19) Осля́че ву́хо <�Осля́чі ву́ха>, зневажл., лайл. – уживається на позначення обмеженості, нерозумності або некмітливості кого-небудь.

– За жнива клопіт, а про піонерську зміну забув, ослячі вуха! (О. Донченко);

Підніма́ти (підійма́ти) / підня́ти (підійня́ти) ву́ха див. підніма́ти;

Пійма́ти (спійма́ти) на ву́хо (ву́хом) див. пійма́ти;

(20) По́вні ву́ха, перев. зі сл. наговорити, нагомоніти і т. ін. – дуже багато, понад міру (про шум, розмови, чутки і т. ін.).

Повні вуха маю того дивного гомону поля, того шелесту шовку, того безупинного, як текуча вода, пересипання зерна (М. Коцюбинський);

– Наговорили ми тоді повні вуха, батько забив баки, а ти все мовчав (М. Чабанівський);

Пово́дити / повести́ ву́хом (ву́хами) див. пово́дити¹;

Позаклада́ло ву́ха див. позаклада́ти;

Пообрива́ти чу́ба (ву́ха, чупри́ну і т. ін.) див. пообрива́ти;

Порозві́шувати ву́ха див. порозві́шувати;

Порозпуска́ти (порозставля́ти) ву́ха див. порозпуска́ти;

(21) По [са́мі (самі́сінькі)] ву́ха:

а) дуже сильно, надзвичайно.

Галина зітхнула. Я знав, що вона по вуха закохана в Семена Михайловича (Ю. Збанацький);

Всі знали, що майор Кортунов по вуха закоханий у довгоногу степовичку і сам влаштував її на роботу (М. Зарудний);

б) (чого) дуже багато.

А роботи по самі вуха: треба обід готувати та видавати, посуду [посуд] мити,.. прати, хліб пекти... (М. Коцюбинський);

Вже зі злості говорив дехто, що він картяр і довгів [боргів] має по вуха (О. Маковей);

Під час тимчасової окупації міста обоє [учитель з дружиною] зазнали лиха, набралися горя по вуха (Ю. Яновський);

в) повністю, зовсім.

– Велике діло твої гроші! Пхе! – упивається дядько, нібито він по самі вуха у грошах сидів (Марко Вовчок);

[Захарко:] Іншу людину хоч по вуха засип розкошами, а вона таки белькоче: “Мало, мало!..” (М. Кропивницький);

Був призначений день, коли я мав захищати кандидатську, замовлені в ресторані кілька столів для бенкету (заліз у борги по самісінькі вуха) (А. Дімаров);

Притяга́ти (притя́гувати) / притягти́ (притягну́ти) за ву́ха (за воло́сся) див. притяга́ти;

Прихиля́ти / прихили́ти [своє́] ву́хо (рідко у́хо) див. прихиля́ти;

Пропуска́ти (пуска́ти) / пропусти́ти (пусти́ти) повз ву́ха (ми́мо вух, повз слух) див. пропуска́ти;

Протруби́ти (протуркоті́ти, проту́ркати, прокрича́ти і т. ін.) [всі] ву́ха див. протруби́ти;

Пуска́ти з ву́ха у ву́хо див. пуска́ти;

Рі́зати (рідше рва́ти, де́рти) / однокр. різону́ти (різну́ти) ву́хо (ву́ха, слух) див. рі́зати;

Розві́шувати / розві́шати (розві́сити) ву́ха див. розві́шувати;

Розпуска́ти (розставля́ти) / розпусти́ти (розста́вити) ву́ха див. розпуска́ти;

Рот аж по ву́ха див. рот;

(22) Самі́ ву́ха та зу́би – дуже худий.

Я не вважав себе за хворого, хіба що був худий – самі вуха та зуби (П. Панч);

(23) Свиня́че ву́хо, лайл. – уживається для вираження великого незадоволення чиїми-небудь діями.

– Нагаями Свиняче ухо! Жартувать, Чи що, ти хочеш? (Т. Шевченко);

– Ах ти, свиняче ухо! – гримнув на всю хату Чіпка (Панас Мирний);

(24) Слова́ чиї та Бо́гу у ву́ха – уживається як побажання здійснення висловлюваного.

– Якби то наші слова та Богу у вуха, – вголос подумав Мар'ян Поляруш (М. Стельмах);

Стри́гти / застри́гти ву́хами див. стри́гти;

Ті́льки ву́хами ля́пнути див. ля́пнути;

(25) Тонке́ ву́хо у кого – хто-небудь має добрий слух (перев. музичний).

Василько міг легко і точно вести мелодію за скрипалем, бо в нього було тонке вухо і виняткова інтуїція (із журн.);

Трима́ти ву́ха насторо́жі див. трима́ти;

(26) Туге́ ву́хо:

а) (у кого) хто-небудь має поганий слух (перев. музичний).

У нього було дуже туге вухо, зате терпіння хоч одсипай... (з мемуарної літ.);

б) поганий, слабкий слух, який має хто-небудь.

Чи здалося, чи справді я вловив тугим вухом чийсь голос (Є. Доломан);

Туги́й на ву́хо див. туги́й;

Хоч би [тобі́ (собі́, вам)] ву́сом (ву́хом, брово́ю і т. ін.) повести́ див. пово́дити¹;

Хоч ву́ха затика́й (затуля́й) див. затика́ти¹;

Хоч у ву́хо бгай (клади́) див. бга́ти;

Язи́к по́за ву́хами (по́за вуши́ма, че́рез плече́) теліпа́ється (мота́ється) див. язи́к;

(27) Як вла́сні (свої́) ву́ха, зі сл. побачити, бачити і т. ін., ірон. – уживається для вираження категоричного заперечення змісту сказаного; зовсім не (побачити, бачити).

Смикнуло ж тебе за язик... Дядько, було, вже зовсім відписав нам свою левадку, а після цього побачиш ти її, як власні вуха (П. Панч);

(28) Як (мов, ні́би і т. ін.) у ву́сі:

а) (зі сл. тихо) дуже, надзвичайно.

– Хто там? – почулося з різних кутків, і зразу стало тихо, як у вусі (Панас Мирний);

– Коли та сварка була, а ви все згадуєте й досі. Тепер на вашому кутку, хвалити Бога, як у вусі тихо (Л. Яновська);

Сплять жита – буйний зелений розлив, що починається прямо під вікнами. Тихо навкруги, немов у вусі. Пізно вже... (В. Москалець);

б) (зі сл. тиша) надзвичайний.

Кругом така тиша, як у вусі: ні людина не загомонить, ні собака не гавкне... (Панас Мирний);

в) дуже тихо.

А з неба місяць так і сяє; І над водою і над гаєм, кругом, як в усі, все мовчить (Т. Шевченко).