1. Фразеологічний словник української мови

відруб

дава́ти / да́ти го́лову (рідше ру́ку) (на ві́друб (на ві́дсік і т. ін.)) кому і без додатка. З повною відповідальністю ручатися за кого-, що-небудь; переконливо стверджувати щось. — За Сева я даю голову. Коли тільки можливе в світі існування пари друзів, то це я і Сев (Ю. Яновський); — Чи ви повірили, що справді злодії перед вами?! Та голову на одруб даю, що це чиста провокація! (А. Головко); — Даю голову на відсік, це колгоспний Малишок (коник) (З газети); — Так от що я тобі скажу: дурниця все це, непорозуміння якесь. Руку на одруб даю (А. Головко); Я ніколи не бачив Севільї, Та на відсік вам голову дам — Саме так молоді й посивілі Карнавалять на вулиці там (І. Муратов). дава́ти го́лову собі́ відруба́ти. Чіпаріу дав би голову собі відрубати, що цей дзвін лише з-під коліс авто (Ю. Смолич).

з відру́бу. Не роздумуючи, не вагаючись; рішуче. — Я більше не можу. Не можу! Ти розумієш? Треба ж колись зважитись. Треба починати. То краще отако, з одрубу. Та й це буде легше (Ю. Мушкетик).

Джерело: Фразеологічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. відруб — відру́б 1 іменник чоловічого роду відрубування відру́б 2 іменник чоловічого роду переріз дерева; ділянка землі Орфографічний словник української мови
  2. відруб — Відріз, мед. резекція. Словник синонімів Караванського
  3. відруб — -у, ч. 1》 тільки одн., рідко. Те саме, що відрубування. 2》 Місце поперечного перерубу дерева. 3》 У дореволюційній Росії 1906-1916 рр. – ділянка з громадських земель, яку виділяли селянинові в особисту власність, коли він виходив з громади. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. відруб — ВІДРУ́Б, у, ч. 1. тільки одн., рідко. Те саме, що відру́бування. Відруб гілок завершили аж надвечір (з гіз.). 2. Місце поперечного перерубу дерева. Живиця все чіткіше проступала на відрубі сосни (із журн.). 3. іст. У 1906–1916 рр. Словник української мови у 20 томах
  5. відруб — У, ч. Стан непритомності. Словник сучасного українського сленгу
  6. відруб — ВІДРУ́Б, у, ч. 1. тільки одн., рідко. Те саме, що відру́бування. ◊ Дава́ти на відру́б го́лову (ру́ку) — те саме, що Го́лову (ру́ку) дава́ти на відрі́з ( див. відрі́з). — Так от що я тобі скажу: дурниця все це, непорозуміння якесь. Словник української мови в 11 томах