відруб
ВІДРУ́Б, у, ч.
1. тільки одн., рідко. Те саме, що відру́бування.
◊ Дава́ти на відру́б го́лову (ру́ку) — те саме, що Го́лову (ру́ку) дава́ти на відрі́з ( див. відрі́з).
— Так от що я тобі скажу: дурниця все це, непорозуміння якесь. Руку на одруб даю (Головко, II, 1957, 555).
2. Місце поперечного перерубу дерева.
3. У 1906-1916 рр. — ділянка з громадських земель, яку виділяли селянинові в особисту власність, коли він виходив з громади.
Біля женців [хазяїн] зупинився і нагадав, щоб завтра не барилися ж. Бо чуть світ до ячменю поїдуть.. А тоді на одруби до ярої (Головко, І, 1957, 263);
9 листопада 1906 р. Столипін видав указ, який дозволяв виділення селян з общин [громад] на хутори чи відруби (Іст. УРСР, І, 1953, 633).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- відруб — відру́б 1 іменник чоловічого роду відрубування відру́б 2 іменник чоловічого роду переріз дерева; ділянка землі Орфографічний словник української мови
- відруб — Відріз, мед. резекція. Словник синонімів Караванського
- відруб — -у, ч. 1》 тільки одн., рідко. Те саме, що відрубування. 2》 Місце поперечного перерубу дерева. 3》 У дореволюційній Росії 1906-1916 рр. – ділянка з громадських земель, яку виділяли селянинові в особисту власність, коли він виходив з громади. Великий тлумачний словник сучасної мови
- відруб — ВІДРУ́Б, у, ч. 1. тільки одн., рідко. Те саме, що відру́бування. Відруб гілок завершили аж надвечір (з гіз.). 2. Місце поперечного перерубу дерева. Живиця все чіткіше проступала на відрубі сосни (із журн.). 3. іст. У 1906–1916 рр. Словник української мови у 20 томах
- відруб — У, ч. Стан непритомності. Словник сучасного українського сленгу
- відруб — дава́ти / да́ти го́лову (рідше ру́ку) (на ві́друб (на ві́дсік і т. ін.)) кому і без додатка. З повною відповідальністю ручатися за кого-, що-небудь; переконливо стверджувати щось. — За Сева я даю голову. Фразеологічний словник української мови