доля

ви́пала (висо́ка (вели́ка)) честь кому, чому, перев. з інфін. Хто-небудь виявився гідним виконувати, здійснювати і т. ін. щось відповідальне, почесне, дуже важливе. Шеф викликав нас (футболістів) до контори й .. товкмачив, яка нам, мовляв, випала честь і як ми повинні пишатися (Ю. Яновський). ви́пала висо́ка честь на до́лю кого. Висока честь зробити записи пісні про Кармалюка випала на долю М. Костомарова. Здійснення цього запису всього через дев’ять років після вбивства панами та їх посібниками народного месника є дуже знаменним фактом (З журналу).

ви́пасти / випада́ти на до́лю кому, кого, чию. 1. Дістатися кому-небудь. Оришці випала на долю кривобока стара хатина без стріхи, з дірчавою оселею, без дверей у сіни (Панас Мирний). 2. Стати неминучим у чиєму-небудь житті. (Кассандра:) Вона лиш те чинити мусить, що їй на долю випало (Леся Українка).

випробо́вувати до́лю. Наражатися на небезпеку. Щоб не випробовувати більше долю, вона гучно заплескала в долоні (З газети).

втопи́ти го́лову (до́лю) чию. Знівечити, занапастити життя собі або комусь (перев. нещасливим шлюбом). — І чого встряв сюди Чіпка?.. Уже яка мати, така й дочка: яблучко від яблуньки недалеко одкотиться... Утопить він свою голову, та й мою разом! (Панас Мирний); Господи, що це за життя?! Краще б вона сивим волосом світила, ніж мала втопити свою долю, віддаючись за Гната! (М. Коцюбинський). втопи́ти голо́воньку. Так, кумо, так! Не вгадала я долі своїй донечці: втопила її головоньку за п’яницю, я ж думала, як лучче (Леся Українка).

до́ля ви́пала кому. Кому-небудь судилося щось. — Та коли б він (лікар) був багатий та вельможий, я б і гадки не мала! Давно б уже була б за ним! Та коли ж таке базталання моє! Така доля мені випала (Марко Вовчок); — З домовини слізьми нікого не піднімеш,— тихо мовить Семен Новак .— Така вже Дем’янові випала доля (І. Цюпа).

до́ля (форту́на) послужи́ла (послу́жить) кому і без додатка. Пощастило, поталанило в житті кому-небудь. — Я в свого пана вже третій рік добуваю, останній. Як послужить доля, то сього року буде велика добич (Марко Вовчок); — Не послужила фортуна горопасі. Тільки стялись на шаблях, зараз так і положив його вражий кармазин (П. Куліш).

до́ля (форту́на) усміха́ється (посміха́ється) / усміхну́лася (посміхну́лася) кому. Кому-небудь таланить, щастить в житті. А оце був поїхав на заробітки в Одесу, і там йому посміхнулася доля (М. Стельмах); Фортуна таки раз усміхнулася йому (І. Франко).

зв’я́зувати / зв’яза́ти своє́ життя́ (себе́, свою́ до́лю) з ким. Вступати до шлюбу, одружуватися з ким-небудь. Чи кохала його, йдучи до шлюбу, зв’язуючи з ним своє життя, чи знала тоді це почуття? Мабуть, що ні (Г. Коцюба); Відтоді, як вона зв’язала себе з тим пияком, вигляд у неї стає дедалі згорьованіший, змучений (О. Гончар); Не вдалося (Уляні) колись з ним зв’язати своєї долі, то хоч зараз посидить коло нього (Д. Бедзик).

лиха́ (гірка́, щерба́та і т. ін.) до́ля 1. чия. Хто-небудь нещасливий, безталанний. — А давно ж вони (Лящі) померли, бабусю? — Давненько, моє серце ..— Се, мабуть, чи не до них (до Лящів) ішла? — До їх, бабусю, та лиха моя доля (Марко Вовчок). лиха́я до́ленька. Над Іквою було село, У тім селі на безталання та на погибель виріс я. Лихая доленька моя! (Т. Шевченко). 2. Горе, нещастя. — Рідний брат мій в Америці, Марко. Ще до визволення Галичини пішов світ за очі. Лиха доля погнала (І. Цюпа); Тогді (тоді) найбільш нам допікає, коли зла доля однімає, Що в нас всього миліше єсть (І. Котляревський).

спокуша́ти до́лю. Уживається для застереження не робити що-небудь, пов’язане з зайвим риском, небезпекою. (Острожин:) Орест Михайлович, не спокушайте долі: вона не любить, коли нею нехтують її фаворити (Леся Українка); Хтось із чоловіків запропонував випити за майбутнього інфанта, але жінки зашипіли й замахали руками: боронь Боже, не спокушаймо долю! (Л. Первомайський); — Куди пливеш, не спокушав би долі! Хто зна, яке тут царство межове? (Л. Костенко).

хвали́ти Бо́га. 1. у знач. вставн. словоспол. Уживається для вираження задоволення, заспокоєння, морального полегшення у зв’язку з чим-небудь. — Ну, хвалить Бога, що Настя знайшла собі роботу! — думала баба Зінька, поглядаючи на дочку,— а то ходе (ходить), як нежива (І. Нечуй-Левицький); Він поволі обводив поглядом і говорив їй тільки одно: — Хвалити Бога, перезимуємо. Держіться, діти, плуга! (М. Стельмах). 2. Добре, гаразд. — А-а-а, чумаченько..,— мертво проскрипів Гарматій.— Як ся маєш? — Хвалити Бога (М. Стельмах). хвали́ти до́лю. — Живенькі-здоровенькі? — Та нічого,— кажу,— хвалити долю! Все гаразд! (Остап Вишня). хвала́ Бо́гу (бога́м). — А не приходить, ні… Та й хвала Богу, бо засмутилась би небіжка (М. Коцюбинський).