1. Фразеологічний словник української мови

заговорювати

замовля́ти (загово́рювати) / замо́вити (заговори́ти) зу́би кому і без додатка. 1. Відвертати увагу кого-небудь від чогось, переводити розмову на щось інше. Дядько Янко, щоб заспокоїти родичок, напевно, щось розказує, заговорює зуби (М. Ю. Тарновський); Ідеаліст нещасний. Заговорив зуби, а я знову збився (І. Микитенко). забала́кувати зу́би. — Ти мені зуби не забалакуй, я без твого Аристофана коників чула (О. Гончар). 2. Вводити в оману, дурити когось. — У нас її (філоксери) нема! Старі люди скільки живуть, а такого не бачили. Не вірте, це він зуби нам замовляє! Це брехня (М. Коцюбинський); — Умієш ти (цигане) замовити зуби, та щоб після цього в печінці не кололо (М. Стельмах).

Джерело: Фразеологічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. заговорювати — загово́рювати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. заговорювати — див. обманювати Словник синонімів Вусика
  3. заговорювати — Забалакувати, зав'язувати розмову, обзиватися словом; (- кров) виявлятися, пробуджуватися; (зуби) Д. замовляти, П. підпускати ляси; (кого) розважати, присипляти; Р. ЗАВОРОЖУВАТИ; док. відкрити рота, порушити мовчанку. Словник синонімів Караванського
  4. заговорювати — -юю, -юєш, недок., заговорити, -орю, -ориш, док. 1》 перех. і неперех.Починати розмову, бесіду, звертаючись до кого-небудь; вступати в розмову з ким-небудь. || Робити натяк, говорити з натяком, умовляти на що-небудь. || тільки док. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. заговорювати — (ворожка) замовляти, замовити, позамовляти, зашептувати, зашептати, позашептувати, див. говорити Словник чужослів Павло Штепа
  6. заговорювати — ЗАГОВОРИ́ТИ (почати розмову, звертаючись до когось), ЗАБАЛА́КАТИ розм., ЗАГОМОНІ́ТИ розм., ЗАМО́ВИТИ заст. рідко; ОБІЗВА́ТИСЯ, ОКЛИ́КНУТИСЯ розм. (звернутися з розмовою, запитанням і т. ін.). — Недок. Словник синонімів української мови
  7. заговорювати — Загово́рювати, -рюю, -рюєш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. заговорювати — ЗАГОВО́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗАГОВОРИ́ТИ, орю́, о́риш, док. 1. перех. і неперех. Починати розмову, бесіду, звертаючись до кого-небудь; вступати в розмову з ким-небудь. Словник української мови в 11 томах
  9. заговорювати — Заговорювати, -рюю, -єш сов. в. заговори́ти, -рю́, -риш, гл. Єв. Мр. XVI. 17. Заговорять всі вороги, що ся любим ми убогі. Чуб. V. 97. Настане суд, заговорять і Дніпро, і гори. Шевч. 212. 2) = замовляти. Словник української мови Грінченка