заговорювати
ЗАГОВО́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗАГОВОРИ́ТИ, орю́, о́риш, док.
1. перех. і неперех. Починати розмову, бесіду, звертаючись до кого-небудь; вступати в розмову з ким-небудь.
Лошаков, видно, радий, граючи весело очима, ходив по хаті і заговорював то з тим, то з другим із дворян (Мирний, III, 1954, 284);
Васько змінив свою тактику. Він почав заговорювати до дівчини (Збан., Малин. дзвін, 1958, 82);
Стара Тимчиха грілася на приспі против [проти] сонця. Поперед ворота проходили люди, і ніхто з бабою слова не заговорив (Стеф., І, 1949, 41);
Коли він зайде, то все щось заговорить до тітки, зажартує (Кобр., Вибр., 1954, 192);
Потім до жінки заговорив [Іван]: — А знайди лишень, Маріє, мішок (Головко, 1,1957, 331);
// Робити натяк, говорити з натяком, умовляти на що-небудь.
Завіновський почав піддобрюватись до тещі та все заговорював, щоб вона оддала йому свою третину города (Н.-Лев., III, 1956, 200);
// тільки док. Почати говорити про когось, щось, обговорювати кого-, що-небудь, роблячи широко відомим.
На другий же день трохи не все місто заговорило про Парасчину болість, — чого вона і від чого (Мирний, IV, 1955, 65);
Першого року про ланкову Олену Троян пішла чутка по району, другого року в області заговорили, а на третій — нагородили її орденом. (Кучер, Полтавка, 1950, 16);
// тільки док., перен. Почати видавати виразні звуки (про музичні інструменти, вогнепальну зброю).
Як музика тільки поведе смичком по струнах, і заговорять вони то зично-радісно, то журливо-плакучо (Мирний, І, 1949, 400);
Потім заговорили кулемети віддалено і глухо (Цюпа, Три явори, 1958, 19).
2. у кому, неперех., перен. Виявлятися у певній поведінці, настроях, діяльності і т. ін.
Заговорив у Толі старий, досвідчений розвідник, який не раз робив переполох в німецьких окопах (Коз., Гарячі руки, 1960, 240);
Професійна офіцерська гоноровитість раптом прокинулась, заговорила в ньому (Гончар, II, 1959, 78).
◊ Заговори́ла кров чия; Заговори́ло нутро́ чиє. — виявилися погляди, настрої, звички, характерні для кого-небудь.
Аркадій Петрович уже сміявся над собою: — Ха-ха! Заговорила дворянська кров… (Коцюб., II. 1955, 393);
— Заговорило, значить, біляцьке нутро! Своїх зустрічати зостався! (Гончар, II, 1959, 104);
Заговори́ла со́вість у кого — про небажання залишатися несправедливим, нечесним, винним перед ким-небудь і т. ін.
А в неї ж [нареченої], капосної, спочатку розбіглися очі., а потім заговорила совість — і відмовилась од подарунка (Стельмах, І, 1962, 302).
3. перех. Робити вплив на кого-, що-небудь; уміло говорячи, переконувати в чомусь кого-небудь.
Тільки тоді, коли голова комісії сказав: «Досить», я пожалкував, що.. так мало дали говорити. А міг би, здавалось, заговорити всю комісію (Збан., Малин. дзвін, 1958, 320);
// Відвертати увагу або втомлювати розмовою.
Вони вже умовилися. Доктор Івановський заговорить пацієнтку, тим часом професор Трембовський напише записку до психіатричної і пошле її з таксі (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 125);
— Ну, пробач, Тарасе, що я тебе заговорила. Поїду я. Коні досі відпочили (Збан., Малин. дзвін, 1958, 348);
//заст. Заворожувати, зачаровувати магічним словом.
— Коли б же його заговорити або заворожити, щоб він каменем став (Н.-Лев., І, 1956, 91).
◊ Загово́рювати (заговори́ти) зу́би див. зуб.
4. неперех. Починати говорити, користуватися мовою, промовляти слова.
— Хто то? — спитала Марина. —Заговорила! Слава богу, заговорила! — почула вона чийсь голос (Мирний, IV, 1955, 238).
Значення в інших словниках
- заговорювати — загово́рювати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- заговорювати — див. обманювати Словник синонімів Вусика
- заговорювати — Забалакувати, зав'язувати розмову, обзиватися словом; (- кров) виявлятися, пробуджуватися; (зуби) Д. замовляти, П. підпускати ляси; (кого) розважати, присипляти; Р. ЗАВОРОЖУВАТИ; док. відкрити рота, порушити мовчанку. Словник синонімів Караванського
- заговорювати — -юю, -юєш, недок., заговорити, -орю, -ориш, док. 1》 перех. і неперех.Починати розмову, бесіду, звертаючись до кого-небудь; вступати в розмову з ким-небудь. || Робити натяк, говорити з натяком, умовляти на що-небудь. || тільки док. Великий тлумачний словник сучасної мови
- заговорювати — (ворожка) замовляти, замовити, позамовляти, зашептувати, зашептати, позашептувати, див. говорити Словник чужослів Павло Штепа
- заговорювати — замовля́ти (загово́рювати) / замо́вити (заговори́ти) зу́би кому і без додатка. 1. Відвертати увагу кого-небудь від чогось, переводити розмову на щось інше. Дядько Янко, щоб заспокоїти родичок, напевно, щось розказує, заговорює зуби (М. Фразеологічний словник української мови
- заговорювати — ЗАГОВОРИ́ТИ (почати розмову, звертаючись до когось), ЗАБАЛА́КАТИ розм., ЗАГОМОНІ́ТИ розм., ЗАМО́ВИТИ заст. рідко; ОБІЗВА́ТИСЯ, ОКЛИ́КНУТИСЯ розм. (звернутися з розмовою, запитанням і т. ін.). — Недок. Словник синонімів української мови
- заговорювати — Загово́рювати, -рюю, -рюєш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- заговорювати — Заговорювати, -рюю, -єш сов. в. заговори́ти, -рю́, -риш, гл. Єв. Мр. XVI. 17. Заговорять всі вороги, що ся любим ми убогі. Чуб. V. 97. Настане суд, заговорять і Дніпро, і гори. Шевч. 212. 2) = замовляти. Словник української мови Грінченка