зоря

від зорі́ до зорі́. 1. З раннього ранку до пізнього вечора; цілий день. Рішив Василь найнятися у робітники .. Це означало роботу від зорі до зорі, але цього не боявся Василь (Г. Хоткевич). 2. Постійно, весь час. За милих виплакали очі Дружини, матері; Скрізь ллються слізоньки жіночі Від зорі до зорі (П. Грабовський).

від (од) (са́мої) зорі́. Від самого ранку, зрання. Уже ж, бач, думав він (Рябко), не дурно це в дворі Од самої тобі зорі Всі панькаються коло мене (П. Гулак-Артемовський).

дістава́ти / діста́ти зо́рі (зірки́) (з не́ба). Робити щось незвичайне, надприродне, нездійсненне. Секретар райкому не надлюдина, не той, хто зірки з неба дістає, але він повинен .. бути найпершим серед перших (Ю. Збанацький). дістава́ти / діста́ти мі́сяць з не́ба. “Дістати місяць з неба” — цей вислів був синонімом абсолютно нездійсненного бажання (З журналу).

до (са́мої) зорі́. 1. До пізнього вечора, до ночі. Хотілося .. до самої зорі тесати, стругати дзвінке дерево (М. Стельмах). до зіро́к. У смугастих тільниках джмелі Чорнобривцям голови морочать, А замурзані бешкетники малі До зірок додому йти не хочуть (Г. Гайворонська). 2. До ранку. Цілу ніч до зорі я не спала, Прислухалась, як море шуміло (Леся Українка); Одне одному світ як зав’язали, в осокорах стояли до зорі (Л. Костенко).

на зорі́. Дуже рано, на світанку. Та врода, як саронська рожа,— розквітне на зорі, а вже в полудні осиплеться... (Леся Українка); Нарівні з досвідченими криничанськими сівачами Яресько вийшов на зорі засівати материну ниву (О. Гончар).

народи́вся (роди́вся) під щасли́вою зі́ркою (зоре́ю). Щасливий, везучий, удачливий і т. ін. Недаремно сусіди й родичі завжди заздрили моїй удачі.. Ти — казали вони,— народився хоч і без сорочки, але під щасливою зіркою (О. Чорногуз); Про удачливих кажуть: народився під щасливою зіркою (З газети); — І вип’ю, бо годиться невелику чарочку солодкої за солодке життя всіх Розумів: вони ж бо всі народилися під щасливою зіркою (М. Лазорський); На прощання сказав пораненому Василеві старший лейтенант: — Під щасливою зорею ти родився… (К. Гордієнко).

на я́сні́ зо́рі, на ти́хі во́ди, фольк. В Україну; додому, в рідні краї. Не сьогодні завтра прибуде Селім, і ми помандруємо на тихі води, на ясні зорі, у край веселий та мир хрещений. Я теж уже так скучив за Україною, що далі терпіти не можу (В. Кулаковський).

ні (чи) світ ні (чи) зоря́. Дуже рано. На другий день ще ні світ ні зоря, як одрадяни кинулися до Марининої хати (Панас Мирний); — Ні світ ні зоря, а Харитон поспішає на рибальство (Ю. Збанацький); Чи світ чи зоря, вже й повставали (Ганна Барвінок).

провідна́ зоря́ (зі́рка). Хтось або щось, що визначає напрям у житті, скеровує чиюсь діяльність. Багато дала ти (музо) мені підмоги на сьому широкому світі — В моїм непривітнім житті ти була провідною зорею (Панас Мирний); Все своє творче життя Марія Костянтинівна (Заньковецька) була зразком і провідною зорею для молодого покоління акторів (Минуле укр. театру); У роки дитинства я розкривав перед дітьми яскраві образи людей, імена яких стали для багатьох поколінь провідною зіркою (В. Сухомлинський).

як цап (вовк) у (на) зо́рях, зі сл. розбира́тися, розумі́ти і т. ін., ірон. Уживається як категоричне заперечення змісту зазначених слів; зовсім не (розбиратися, розуміти і т. ін.). — Е-е, Йванку, ти кумекаєш у тютюнах як цап у зорях (З газети); Розуміється як вовк на зорях (Укр.. присл..).

Джерело: Фразеологічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. Зоря — Зоря́ іменник жіночого роду, істота ім'я * Але: дві, три, чотири Зорі́ Орфографічний словник української мови
  2. зоря — ЗІРКА, р. зорина, зоряниця; (цивілізації) світанок; ВІЙ. сигнал; як зв. ЗОРЕ! ясочко! ластівко! сонце! Словник синонімів Караванського
  3. зоря — див. зірка; ранок Словник синонімів Вусика
  4. зоря — [зор’а] зоур'і, д. і м. зоур'і, кл. зореи, мн. зор'і, з'ір дв'і зоур'і Орфоепічний словник української мови
  5. зоря — -і, ж. 1》 Те саме, що зірка 1). || нар.-поет. Пестливе звертання до дівчини, жінки. 2》 Яскраве освітлення горизонту перед сходом і після заходу сонця. || Час появи на горизонті такого освітлення. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. Зоря — слов.; нов.; від загального іменника зоря. Зоренька, Зірка... (див. ще Зорина). Власні імена людей. Словник-довідник
  7. зоря — зоря́: ◊ о́чи му ся блища́т як дві зорі́ → око Лексикон львівський: поважно і на жарт
  8. зоря — Не журися зорями, коли місяць світить. Не журись малими ділами, добре, що великі вдались. Що темніша ніч, то ясніші зорі. Що більш несвідомий нарід, то краще репрезентуються його проводирі. Приповідки або українсько-народня філософія
  9. ЗОРЯ — • "ЗОРЯ" - літ.-наук. та громад.-політ. журнал. Виходив 1925 — 34 у Дніпропетровську щомісяця. Спочатку видавався місц. орг-цією Спілки пролет. письменників "Гарт" (редактор — І. Ткачук), а з кін. 1931 місц. Українська літературна енциклопедія
  10. зоря — Зміна кольору неба безпосередньо перед сутінками та під час смеркання (вечірня з.) або під час світанку та безпосередньо після нього (ранішня з.); утворюється внаслідок розсіювання та дифракції світла на частинках атмосферних аерозолів. Універсальний словник-енциклопедія
  11. зоря — ЗІ́РКА (небесне тіло; геометрична фігура; предмет такої форми), ЗОРЯ́, ЗОРЯНИ́ЦЯ поет., ЗІРНИ́ЦЯ поет., ЗВІЗДА́ діал. Холодні зірки мерехтіли в темному небі (О. Довженко); Знімаю зірку на кашкеті, Але назавжди воїном лишусь (М. Словник синонімів української мови
  12. зоря — Зоря́, зорі́, зоре́ю, зо́ре! зо́рі, зір, зо́рям Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  13. зоря — ЗОРЯ́, і́, ж. 1. Те саме, що зі́рка 1. Поряд із зорями, які мають точну схожість із Сонцем, є зорі більші і менші від нього (Астр., 1956, 7); Край неба викотилась, ніби з моря виплила, блискуча вранішня зоря, а за нею почало червоніти небо (Н.-Лев. Словник української мови в 11 томах
  14. зоря — Зоря́, -рі ж. 1) Звѣзда. Чи це тая зоря зійшла, щоб я додому йшла? Чи це тая вечірняя, щоб я погуляла? Грин. III. 198. Ой ти зоре, моя зоре, зіронько вечірняя. Лукаш. 161. 2) Заря. Чи то зоря розсвітає? Чуб. V. 2. на зорю займається. Свѣтаетъ. Уже зоря занялася, вже й сонечко зійшло. МВ. ІІ. 110. Словник української мови Грінченка