1. Фразеологічний словник української мови

копилити

копи́лити / закопи́лити (скопи́лити) гу́бу (гу́би, но́са, ніс і т. ін.). 1. Пишатися, зазнаватися. — Підростає дітвора, ще материне молоко на губах не обсохло, а воно вже губу копилить (І. Цюпа); Декому здавалося, що молодий інженер почав копилити губи. Але ж хіба на всіх догодиш? (І. Сенченко); І зразу видно, що людина має освіту, бо не копилить носа перед іншими і душевна простота в ньому є (С. Чорнобривець). 2. Ображатися, сердитися. Один Охрім сновигав, понурий і сердитий, розшукуючи барок, який хлопці навмисне десь заховали.., всі сміялися, тільки Охрім світив очима і презирливо копилив губи (Григорій Тютюнник); Хай же носа не копилить Любий мій читець, коли він В Атта Тролевій печері Не згада арабських спецій (Леся Українка).

Джерело: Фразеологічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. копилити — копи́лити дієслово недоконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
  2. копилити — (губи) випинати, віддувати, кривити. Словник синонімів Караванського
  3. копилити — див. настовбурчувати Словник синонімів Вусика
  4. копилити — -лю, -лиш, недок., перех., розм. Випинати, надувати (зазвичай губи). Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. копилити — КОПИ́ЛИТИ, лю, лиш, недок., що, розм. Випинати, надувати (звичайно губи). Степанида ледве осміхалась і копилила свої тонкі губи (І. Нечуй-Левицький); Губи в нього розтулилися, він чудернацько якось копилив їх, випинав (П. Словник української мови у 20 томах
  6. копилити — ВИПИНА́ТИ (напружуючи, надимаючи, виставляти що-небудь наперед), П'ЯСТИ́, ПНУ́ТИ, ВІДДИМА́ТИ, ВІДДУВА́ТИ, ВІДСТОВБУ́РЧУВАТИ, ВИТЯГА́ТИ рідше (також убік, назад); КОПИ́ЛИТИ розм., ЗАКОПИ́ЛЮВАТИ розм., ВІДКОПИ́ЛЮВАТИ розм., ВІДКВА́ШУВАТИ розм. Словник синонімів української мови
  7. копилити — Копи́лити, -пи́лю, -пи́лиш, -пи́лять; копи́ль, -пи́льте Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. копилити — КОПИ́ЛИТИ, лю, лиш, недок., перех., розм. Випинати, надувати (звичайно губи). Степанида ледве осміхалась і копилила свої тонкі губи (Н.-Лев., І, 1956, 368); Губи в нього розтулилися, він чудернацько якось копилив їх, випинав (Загреб., Спека, 1961, 15). Словник української мови в 11 томах
  9. копилити — Копилити, -лю, -лиш гл. — губи. Отдувать, оттопыривать (губы). Переносно: важничать, относиться къ чему съ пренебреженіемъ; дуться. Не копильте, каже, дітки, губок, не копильте! Їжте, воно смашне! Сим. 231 — 232. Не будете ви в нас копилить губу, як ті запорожці, що всі в них рівні. К. Словник української мови Грінченка