копито

(аж) рва́ти (нога́ми (копи́тами)) зе́млю. 1. Дуже швидко йти, бігти. Антін не йде, а рве ногами землю (С. Чорнобривець); — Ждіть з перемогою! — крикнув він і оперіщив жеребця нагаєм. Той виніс його на шлях і полетів, рвучи копитами землю (Григорій Тютюнник). 2. зі словоспол. таки́й, що. Швидкий, баский (перев. про коней). — Їздять вони (пани) у таких колясках, що хитає, як у колисці, возять їх такі коні, що аж землю рвуть (Марко Вовчок).

бра́ти / взя́ти з копи́та. Судити про кого-, що-небудь зопалу, не розібравшись. — А ви що тут розвели? Теж мені вояки…— А ти так дуже не бери з копита,— понизив голос Оксен, і в голосі йому зазвучала образа (Григорій Тютюнник).

відки́нути / відкида́ти но́ги (вульг., жарт. копи́та, ра́тиці і т. ін.), зневажл. 1. Померти, загинути. Ори (Пархоме) і засівай лани, Коси широкі перелоги, І грошики за баштани лупи — та все одкинеш ноги! (П. Гулак-Артемовський); І розказать не можна, яка нам морока була з тією дитиною: цілісінький день і цілісіньку ніч кричить... Бідна моя жінка за ним і сама трохи ніг не відкинула (О. Стороженко); (Свирид:) Жде, мать (мабуть), не діждеться, поки дядько ноги одкидає (Григір Тютюнник); — Станеш вдумуватися (у життя) — посивієш, сухоти наживеш, раніш строку копита відкидаєш (В. Москалець); Коли хтось ловив чорта чи відьму — тож не милував їх... Чорта найчастіше запрягали в плуга, і він орав доти, поки не відкидав копита (М. Стельмах). повідкида́ти но́ги (копи́та) (про багатьох). — Тоді я одним куликом борошна вирятував три душі: і Омелянову, і твоєї матері, і твою. Інакше повідкидали б ви копита (М. Стельмах). повідкида́ти ра́тички, жарт. — Як ти думаєш, Тимку, скоро наші муки закінчаться, чи ганятимуть нас по степах, доки і ратички повідкидаєш? (Григорій Тютюнник). 2. від чого і без додатка. Дуже втомитися. повідкида́ти но́ги (перев. про всіх або багатьох). (Мелашка:) Похрипли від співів і ноги від танців повідкидали дружки, свашки та приданки... (М. Кропивницький); — Ну-ну, не гарцюй! — крикнув на його Юхим. — Ще поки донесеш до місця, то і ноги повідкидаєш (Панас Мирний).

з копи́та (з копи́т). 1. Без підготовки, відразу робити що-небудь (рушати, їхати, бігти і т. ін.). Вийшли на двір. Сіли в бричку .. Проць верескнув. Кобили хвости — вгору, і з копита — в провулок!.. (В. Бабляк); Пувичка здвигнув ліктем, зачепивши Альошу по голові.— Ну... Починай... Пускай слину. Почекайте, він так із копита не може. Йому треба подумати (І. Микитенко). 2. тільки мн. з копи́т. П’яніючи, ставати безсилим. — Мене важко споїти. Це ваші солдатики вип’ють ковток-два — і вже з копит (П. Автомонов).

ко́ваний на всі чоти́ри ноги́ (копи́та). Дуже досвідчений, бувалий. — Мені поперед усього треба людей розумних, енергічних (енергійних), смілих, кованих на всі чотири ноги (І. Франко); Був (шеф) чоловік мудрий, бувалий .. кований остро на всі чотири копита (І. Франко). ко́ваний на всі но́ги. Давнього Густава, заведіяки (заводія) .. скандалів, вже не було на світі, а був холодний, на всі ноги кований політик і адміністратор (І. Франко). ко́ваний на оби́дві. Еге! Ся на обидві кована (Укр.. присл..).

на своє́ копи́то, зневажл. На свій лад, по-своєму. Агент прийнявся оброблювати Шеффеля на своє копито (І. Франко); Виховала мати дочку на своє копито (З усн. мови).

уда́рити з копи́та. Відразу з місця побігти, помчати з великою швидкістю (про коней). Коні вдарили з копита, і під ними задзвеніла і бризнула соком березнева земля (М. Стельмах).