копито
КОПИТО́ див. копи́то.
КОПИ́ТО, а, рідше КОПИТО́, а́, с.
1. Рогове утворення на кінцях пальців деяких ссавців (звичайно коня).
Ой у полі жито Копитами збито (з народної пісні);
Ведуть коня вороного, Розбиті копита... А на йому [ньому] сіделечко вкрито (Т. Шевченко);
Б'ють копита рівно, дзвінко, Вершники рушають (Т. Масенко);
Щілина була вузька й глибока, і десь внизу, між камінням, кінь намертво застряв копитом (В. Близнець);
Кожен камінь на цій землі политий козачою і ворожою кров'ю, кожна п'ядь пам'ятає копито козацького коня (Р. Іваничук).
2. діал. Копил (див. копи́л¹ 1).
Коли сь [ти є] швець, пильнуй свого копита (Номис);
Господар дратвою обтягував на копиті нового чобота (Я. Качура).
◇ [Аж] рва́ти [нога́ми (копи́та́ми)] зе́млю див. рва́ти;
Бра́ти / взя́ти з копи́та див. бра́ти;
Відки́нути / відкида́ти но́ги (вульг., жарт. копи́та, ра́тиці і т. ін.), див. відкида́ти;
(1) З копи́та́ (з копи́т):
а) відразу, галопом (рушити) (про коней).
Коні невдоволено крутнули головами, шарпнули з копита і понеслись вулицею, збиваючи густу куряву (М. Коцюбинський);
Вороний з копита рвонув у галоп, і по шляху тільки дим-пилюга клубком послалася за вітром (Іван Ле);
Вийшли на двір. Сіли в бричку .. Проць верескнув. Кобили хвости – вгору, і з копита – в провулок!.. (В. Бабляк);
б) зразу ж, не готуючись (про людину).
– Почекайте, він так із копита не може. Йому треба подумати (І. Микитенко).
Значення в інших словниках
- копито — копи́то́ іменник середнього роду форми з наголосом на останній склад вживаються рідко Орфографічний словник української мови
- копито — Копито́. У сполуч. перелицьовувати на інше копито — перевертати на інший лад. Але о. Кисилевский пізнав, що тут нічого не вдіють, зачав сей реферат перелицьовувати на иньше копито в той спосіб... Українська літературна мова на Буковині
- копито — -а, рідко копито, -а, с. 1》 Рогове утворення в кінці ніг деяких ссавців. 2》 розм. Те саме, що копил 1). Великий тлумачний словник сучасної мови
- копито — копи́то (купи́то) вул. нога (м, ср, ст)|| = ґєра ◊ би́ти копи́тами вул. швидко йти (ст): А завтра ранком, як засіріє, треба знову бити копитами поміж кулі (Лисяк) ◊ ви́тягнути копи́та знев. померти (ст): Со святими упокой. Витягнув копита. Лексикон львівський: поважно і на жарт
- копито — Кожен на своє копито натягає. Кожен робить на свій лад та користь. Копито — деревляна форма стопи, на якій роблять обув'я. Пізнати з копит, що в кім сидить. По ході пізнають вдачу. Приповідки або українсько-народня філософія
- копито — А, ч. Нога. ◇ Відкинути копита, протягнути копита, брикнутись з копит — померти. Словник сучасного українського сленгу
- копито — (-а) с., мн. копита, -ит; мол., крим.; зневажл. Ноги. БСРЖ, 278; ПСУМС, 36. Словник жарґонної лексики української мови
- копито — (аж) рва́ти (нога́ми (копи́тами)) зе́млю. 1. Дуже швидко йти, бігти. Антін не йде, а рве ногами землю (С. Чорнобривець); — Ждіть з перемогою! — крикнув він і оперіщив жеребця нагаєм. Фразеологічний словник української мови
- копито — КОПИ́Л (дерев'яна форма ступні людини, яку використовують при шитті взуття), КОЛО́ДКА, КОПИ́ТО розм., КОПИ́Т розм. Я бачив у шевця такий самий копил. Він був теж потиканий шпильками (І. Микитенко); Пара старих дерев'яних чоботарських колодок. Словник синонімів української мови
- копито — Копи́т, -та́; -пити́, -ті́в (ч. р.) і копи́то́, -та́, -ту́; -пи́та, -пи́т (н. р.) Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- копито — КОПИ́ТО, а, рідко КОПИТО́, а́, с. 1. Рогове утворення в кінці ніг деяких ссавців. Ой у полі жито Копитами збито (Укр.. лір. пісні, 1958, 356); Ведуть коня вороного, Розбиті копита… А на йому сіделечко Хустиною вкрите (Шевч. Словник української мови в 11 томах
- копито — Копито́, -та с. Копыто. Вороний коню, чом води не п'єш, копитами сиру землю б'єш? н. п. ум. копитце. Словник української мови Грінченка