1. Фразеологічний словник української мови

мутити

мути́ти го́лову (ду́шу) кому, чию. Завдавати комусь переживань; хвилювати, бентежити когось. “Він (Чіпка), мабуть, мене не любить, що не йде…” Такі думки мутили її голову, ображали серце, і Галя сумувала… (Панас Мирний); Меткі на вигадки дівчата заводили пісень, що мутили душу Несторові (К. Гордієнко).

Джерело: Фразеологічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. мутити — мути́ти дієслово недоконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
  2. мутити — див. БАЛАМУТИТИ, КАЛАМУТИТИ. Словник синонімів Караванського
  3. мутити — див. підбурювати Словник синонімів Вусика
  4. мутити — [мутитие] мучу, мутиеш; нак. -ути, -ут'іт' Орфоепічний словник української мови
  5. мутити — мучу, мутиш, недок., перех., розм. Те саме, що каламутити. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. мутити — 1. каламутити, викаламучувати, викаламутити, повикаламучувати, закаламучувати, закаламутити, позакаламучувати, накаламучувати, накаламутити, понакаламучувати, покаламучувати, покаламутити, скаламучувати, скаламутити, поскаламучувати, укаламучувати... Словник чужослів Павло Штепа
  7. мутити — МУТИ́ТИ, мучу́, му́тиш, недок., кого, що, розм. Те саме, що каламу́тити. Баране, не мути води вовкові! (Номис); [Годвінсон:] Лукавий чоловік. Мутив громаду (Леся Українка); Меткі на вигадки дівчата заводили пісень, що мутили душу Несторові (К. Гордієнко). Словник української мови у 20 томах
  8. мутити — Чу, -тиш, недок., нарк. Готувати наркотичну суміш або розчин. Риня тільки злостиво посміхається й кидає, наркалига, мабуть, зараз мутить у таких самих чмошних на хаті (А. Дністровий), Словник сучасного українського сленгу
  9. мутити — БАЛАМУ́ТИТИ кого, що, розм. (сіяти неспокій серед людей, підбурювати на заворушення, виступи і т. ін.), КАЛАМУ́ТИТИ розм., КОЛОТИ́ТИ кого, що, ким, чим, розм., МУТИ́ТИ розм., ЗАКОЛО́ЧУВАТИ перев. із сл. спокій, розм. — Док. Словник синонімів української мови
  10. мутити — МУТИ́ТИ, мучу́, му́тиш, недок., перех., розм. Те саме, що каламу́тити. Баране, не мути води вовкові! (Номис, 1864, № 1100); [Годвінсон:] Лукавий чоловік. Мутив громаду (Л. Укр., III, 1952, 27); Меткі на вигадки дівчата заводили пісень, що мутили душу Несторові (Горд., II, 1959, 76). Словник української мови в 11 томах
  11. мутити — Мутити, мучу, -тиш гл. 1) Мутить, возмущать. 2) Производить безпорядокъ. Мутив, як на селі москаль. Котл. Ен. І. 25. Доти лях мутив, доки не наївся. Ном. № 876. Словник української мови Грінченка