обізватися

(і) сло́вом не обзива́тися (не озива́тися) / не обізва́тися (не озва́тися) до кого і без додатка. Не розмовляти, не говорити з ким-небудь; мовчати. За цілий день або вечір ні до кого й словом не обзивався (Панас Мирний); — Чого се ти усе думаєш? .. Він (Павло) і словом не озветься, а наче од сну прокинеться (Марко Вовчок).

кров заговори́ла (обізва́лася) чия. У кого-небудь виявляються натура, звички, характер, погляди і т. ін., притаманні комусь. Аркадій Петрович уже сміявся над собою: Ха-ха! Заговорила дворянська кров... (М. Коцюбинський); А наймолодший (син) — мій вогник, .. як він востаннє спалахнув! вся батьківська кров обізвалась! (Леся Українка).

обзива́тися (озива́тися) / обізва́тися (озва́тися) сло́вом до кого і без додатка. Вступати в розмову, говорити з кимсь. Ніхто не смів обізватися до нього словом у тій страшній хвилі (І. Франко); Софія не зважилась, а може, й не схотіла озватися до баронеси словом (Леся Українка); Старий Супрун весело зустрів удову, обізвався привітним словом (О. Донченко); // Вступати в якісь стосунки з кимсь, бути чиїмсь однодумцем, побратимом і т. ін. Ти (Україна) ішла на пана, на магната, І з татранських синіх полонин Озивавсь до тебе словом брата Непокірний польський селянин (М. Рильський).