1. Фразеологічний словник української мови

ото

ото́ (оце́, от і т. ін.) ще, несхв. Уживається для вираження осуду чиїх-небудь дій, учинків, докору комусь. (Клієнт:) А що? Він присягнув? (Римлянин у далматиці:) Ні, відступився і руки заложив. Ото ще дурість! (Леся Українка); Чи захоче Тоня із ним дружити?.. Адже їй одне задоволення — крутити голови хлопцям, про неї навіть самі дівчата кажуть: Оце ще наш вихор! (О. Гончар); — Ну, сину, як маєш охоту, то я тебе в школу віддам…— Ні, не хочу…— О, се ще… ціпов’яз! (М. Коцюбинський).

Джерело: Фразеологічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. ото — ото́ частка незмінювана словникова одиниця розм. Орфографічний словник української мови
  2. ото — част., розм. 1》 вказ. Уживається для вказування на кого-, що-небудь (іноді супроводжується вказівним жестом); ось то. || Уживається для вказування на те, про що щойно йшла мова або про що відомо співрозмовникові. 2》 вказ. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. ото — ОТО́, част., розм. 1. вказ. Уживається при вказуванні на кого-, що-небудь (іноді супроводжується вказівним жестом); ось то. – Йосипе! – одказав старий .. – Дивися: ото Бог... Словник української мови у 20 томах
  4. ото — ОН част. вказ. (уживається при вказуванні на кого-, що-небудь віддалене або на певній відстані, перев. супроводжується жестом), О́НДЕ, ОТО́ (ОТТО́) розм., ТО розм., О́НДЕЧКИ розм. Он зірка в небі пролетіла (В. Словник синонімів української мови
  5. ото — Ото́, ото́ бо, ото́ то Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. ото — ОТО́, част., розм. 1. вказ. Уживається при вказуванні на кого-, що-небудь (іноді супроводжується вказівним жестом); ось то. Душило свіжоспеченим хлібом і мокрим димом. — Що це — і у вас грілися біля вогню? — запитав Мусій у старого козака.. — Еге... Словник української мови в 11 томах
  7. ото — Ото, отож нар. Вотъ, вотъ то, вотъ это, вотъ такъ. Ото вийшов сіяч сіяти. Єв. Мт. XIII. 3. Ото ж тая дівчинонька. Шевч. Заходить ото він до мельника. Чуб. І. 5. Як лихоліття було, то прийшов чужоземець, татарин, і ото вже на Вишгород б'є. ЗОЮР. І. Словник української мови Грінченка