пак

де ж (вже) пак, ірон. 1. Уживається для вираження незадоволення ким-, чим-небудь, несхвалення чогось. — Он куди наше добро іде! Де ж пак: кріпаків обібрали, гроші .. повернули на довги (борги) (Панас Мирний); Знову невдоволення ворухнулось у серці .. на Діденка. Де ж пак, було йому до цього! У нього ж бач справи державної ваги. Фігура! (А. Головко). 2. Уживається для ствердження чого-небудь у значенні: само собою зрозуміло, звичайно. — Але ж дорого, сину, ти заплатив за їх (книжки)! Де ж пак, аж десять карбованців. Овва! Чималі гроші! (І. Нечуй-Левицький); — Де ж пак! Скільки ми таборів (військовополонених) врятували (О. Гончар); — Хіба ви не чули, не бачили, як поганий Конецпольський обтикав тичками з козацькими головами окопи на Кодаку..? — Де вже пак не чули! Чули! — тихо загув народ (І. Нечуй-Левицький).

де (ж) таки́ (пак, це, таке́) ви́дано. Уживається для вираження здивування або обурення чим-небудь незвичним або неприйнятним. — Дивлюсь — мій Стефанко лежить, як колода спухлий. Чи баба бреше, чи вона дурна. Де ж таки видано, щоб зарізані були від того спухлими? (М. Коцюбинський); — Все одно я дробу не поклав йому (онукові) у рушницю. Де ж пак видано — дитині смерть у руки давати (Г. Хоткевич); — Люди... пани... Вони сказали, що він убив Грицька.— Де ж це видано, щоб на Зінька таку напрасну (обмову) вигадувати? (Б. Грінченко); — А чого ж він, Дарино, шкуру дере з людей. Де це видано, за карбованець брати карбованець проценту? (М. Стельмах); Як то можна! та де се видано! та хто таке чув, щоб вільна козачка за кріпака оддавалась! (Марко Вовчок); Де таке видано, щоб бороди слухали безвусого хлопця? (К. Гордієнко). де ж таки́. — А вам заздро на мого чоловіка? — Та ще б, дивіться, не заздро було! Де ж таки — чужу жінку зовсім від дому одбив (Панас Мирний).

куди́ ж пак. Уживається як категоричне заперечення висловленого. — Чого ти скубешся? — з плачем вимовив Чіпка.— Постій, я бабусі скажу — вона тобі дасть! — Боюсь я твоєї бабусі,— куди ж пак! (Панас Мирний); — Змалечку не вчились, бо не до наук було, а виросли, уже б і вчитись — так куди ж пак (Ю. Збанацький).

так куди́ (ж пак). Уживається для вираження незгоди з чим-небудь, заперечення чогось. Шрам не раз починав говорити, так куди! Голос той так і покриває слова його (П. Куліш); — Ну, так! Придбаєш, дочко, свекруху на весь світ…— Та то, може, вона вам, мамо, так на перший погляд здалася,— одказує Галя.— Так куди!.. Кинулась Явдоха в жаль та сльози (Панас Мирний); — Змалечку не вчились, бо не до наук було, а виросли, уже б і вчились — так куди ж пак — ми й так уже письменні (Ю. Збанацький).

чи (то) пак. 1. Уживається для вираження уточнення або виправлення сказаного; точніше. (Річард:) Простіть, панове… час мені до школи… Чи пак до церкви… Я піду… прощавайте (Леся Українка); Та от — до старості дійшов, Чи то пак… до її порогу… (М. Рильський). 2. Уживається для іронічного або в’їдливого уточнення; тобто. Порфир вишурхнув з-під руки Боцмана — чи то пак — Бориса Савовича — вихователя, і, мов очманілий, кинувся до вікна (О. Гончар).

ще (іще́) б пак. 1. Уживається для підтвердження чого-небудь; звичайно. Він ходив зосереджений, задуманий і, здавалось, приборканий. Ще б пак! Стільки перетерпіти, висіти на волосині від смерті! (В. Козаченко); Щоб холодно не було, накрилися (п’яні велотуристи) своїми велосипедами. Невдовзі один каже: — Щось мені холодно. — Ще б пак,— одказує другий, — у тебе ж на задньому колесі трьох спиць немає (Укр. анекдот); — Що? Таки не витримав? Ще б пак. Само добро в руки тече, а ти відвертаєшся (Григорій Тютюнник); (2-й з прохачів:) Якби ж то визволить (з темниці)! Ти б їх скрушив, тих вражих монтанівців, стер би на порох! (3-й з прохачів:) Іще б пак! Сказано, живеє слово не те, що листи! (Леся Українка). 2. із запереч. Не підлягає сумніву; інакше й бути не може, так, авжеж. — Чи ти пак, Тодозю, вмієш килими ткати? — спитала в Тодозі Гризельда.— Атож! Ще б пак не вміла,— сказала Тодозя (І. Нечуй-Левицький); — Мені однаково,— промовила Жабі.— Ще б пак не однаково,— іронічно, але ласкаво промовив Михайло.— Вам зовсім не потрібно сушити собі голови, бо про все турбуватиметься Люся (Олесь Досвітній);