повилітати

ви́летіти (ви́вітритися) / виліта́ти (виві́трюватися) з голови́ (з па́м’яті). Зовсім забутися. — Ну, от і прийшов новий день святої волі. Я була певна в собі, що в Антона лайка чисто з голови вилетіла (О. Кониський); Чагара я не згадувала, і не тому, що мені була злоба до нього, а просто тому, що він якось вилетів мені з голови (М. Хвильовий); Геть вивітрилася з голови висока кравцева наука, бо була як хворобливе сновидіння, тож і сподівався (Іван), що зараз прокинеться і вся ця мана розвіється димом (Ю. Збанацький); — Іду до неї — знаю, що буду говорити, прийду — все з пам’яті вилітає (М. Стельмах). повиліта́ти з голови́ (про все). — Колись я писав вірші, знав напам’ять Овідія, Горація, а тепер все чисто повилітало з голови (І. Нечуй-Левицький).

Джерело: Фразеологічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

повилітати — повиліта́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
повилітати — -ає, -аємо, -аєте, док. 1》 Вилетіти (про всіх чи багатьох). 2》 перен. Випасти раптово з чого-небудь (про все чи багато чого-небудь; скрізь або в багатьох місцях). Повилітати з голови — забутися (про все чи багато чого-небудь). Великий тлумачний словник сучасної мови
повилітати — ПОВИЛІТА́ТИ, а́є, а́ємо, а́єте, док. 1. Вилетіти (про всіх або багатьох). Гляньте, вже й ластів'ята повилітали (Сл. Б. Грінченка). 2. перен. Випасти раптово з чого-небудь (про все або багато чого-небудь; скрізь або в багатьох місцях). Словник української мови у 20 томах
повилітати — ПОВИЛІТА́ТИ, а́є, а́ємо, а́єте, док. 1. Вилетіти (про всіх або багатьох). Гляньте, вже й ластів’ята повилітали (Сл. Гр.). 2. перен. Випасти раптово з чого-небудь (про все або багато чого-небудь; скрізь або в багатьох місцях). Словник української мови в 11 томах
повилітати — Повилітати, -таємо, -єте гл. Вылетѣть (о многихъ). Гляньте, вже й ластів'ята повилітали. Харьк. у. Чоловік стукнув обухом, клиння повилітало, а обаполки так і збіглись докупи. Чуб. II. 395. Словник української мови Грінченка