розгубити

жда́ники (жда́нки) пої́сти (розгуби́ти). Втратити надію на можливість дочекатися кого-, чого-небудь. — Добрий вечір, — привітався Шамрай.— Добрий,— відгукнулася Мар’яна.— Я вже й жданики поїла, а тебе все немає (В. Собко); Ми ждали, ждали твоєї помочі, та й жданики поїли! (Є. Гуцало); Ждали, ждали, та й жданки розгубили (М. Номис).

розгуби́ти обручі́ від макі́три, жарт. Втратити здатність правильно думати, діяти. — А що ж плакати? — скинув картуза син.— Краще б заплакав, дурноверхий, коли розгубив обручі від макітри (М. Стельмах).

розгуби́ти ро́лики, згруб. Втратити здатність правильно думати, діяти. Женька цитькнув на них: “Ви що, ідіоти, зовсім ролики розгубили? Пізнають!” (А. Хижняк).

розгу́блювати / розгуби́ти слова́. Втрачати здатність говорити; забувати про те, що хотілося сказати. — А чого ж ти тут, біля хвіртки? — до решти розгублює (Роман) ті слова, якими не раз думалось зустріти дівчину (М. Стельмах). розгу́блені слова́. Зараз її тривожили скороминущі образи, летючий спогад, розгублені, невимовлені слова (О. Донченко).

як (мов, нена́че і т. ін.) ро́зум розгуби́ти. Втратити здатність діяти обдумано, помірковано. На те лихо неначе розум розгубив він на порозі при зустрічі з графинею (Іван Ле).