розгублювати
розгу́блювати / розгуби́ти слова́. Втрачати здатність говорити; забувати про те, що хотілося сказати. — А чого ж ти тут, біля хвіртки? — до решти розгублює (Роман) ті слова, якими не раз думалось зустріти дівчину (М. Стельмах). розгу́блені слова́. Зараз її тривожили скороминущі образи, летючий спогад, розгублені, невимовлені слова (О. Донченко).
Джерело:
Фразеологічний словник української мови
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- розгублювати — розгу́блювати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- розгублювати — -юю, -юєш, недок., розгубити, -гублю, -губиш; мн. розгублять; док., перех. 1》 Втрачати все чи багато чого-небудь, ненароком, через неуважність або від страху гублячи, розкидаючи, залишаючи і т. ін. в різних місцях. 2》 перен. Великий тлумачний словник сучасної мови
- розгублювати — РОЗГУ́БЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗГУБИ́ТИ, гублю́, гу́биш; мн. розгу́блять: док. 1. що. Втрачати все або багато чого-небудь, ненароком, через неуважність або від страху гублячи, розкидаючи, залишаючи і т. ін. в різних місцях. Словник української мови у 20 томах
- розгублювати — Розгу́блювати, -блюю, -блюєш; розгуби́ти, -блю́, -биш, -блять Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- розгублювати — РОЗГУ́БЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗГУБИ́ТИ, гублю́, гу́биш; мн. розгу́блять: док., перех. 1. Втрачати все або багато чого-небудь, ненароком, через неуважність або від страху гублячи, розкидаючи, залишаючи і т. ін. в різних місцях. Словник української мови в 11 томах
- розгублювати — Розгублювати, -люю, -єш сов. в. розгубити, -блю, -биш, гл. Растеривать, растерять. Ліжника не зробила і вовницю розгубила. Чуб. V. 1143. Словник української мови Грінченка