розгублювати

розгу́блювати

-юю, -юєш, недок., розгубити, -гублю, -губиш; мн. розгублять; док., перех.

1》 Втрачати все чи багато чого-небудь, ненароком, через неуважність або від страху гублячи, розкидаючи, залишаючи і т. ін. в різних місцях.

2》 перен. Частково або повністю втрачати які-небудь фізичні особливості, моральні якості і т. ін.

Розгублювати слова — забувати про те, що хотілося сказати.

3》 перен. Занедбувати молоде життя (літа, вік, молодість), передчасно старіти.

4》 Поступово втрачати кого-небудь.

Джерело: Великий тлумачний словник сучасної української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. розгублювати — розгу́блювати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. розгублювати — РОЗГУ́БЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗГУБИ́ТИ, гублю́, гу́биш; мн. розгу́блять: док. 1. що. Втрачати все або багато чого-небудь, ненароком, через неуважність або від страху гублячи, розкидаючи, залишаючи і т. ін. в різних місцях. Словник української мови у 20 томах
  3. розгублювати — розгу́блювати / розгуби́ти слова́. Втрачати здатність говорити; забувати про те, що хотілося сказати. — А чого ж ти тут, біля хвіртки? — до решти розгублює (Роман) ті слова, якими не раз думалось зустріти дівчину (М. Стельмах). розгу́блені слова́. Фразеологічний словник української мови
  4. розгублювати — Розгу́блювати, -блюю, -блюєш; розгуби́ти, -блю́, -биш, -блять Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. розгублювати — РОЗГУ́БЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗГУБИ́ТИ, гублю́, гу́биш; мн. розгу́блять: док., перех. 1. Втрачати все або багато чого-небудь, ненароком, через неуважність або від страху гублячи, розкидаючи, залишаючи і т. ін. в різних місцях. Словник української мови в 11 томах
  6. розгублювати — Розгублювати, -люю, -єш сов. в. розгубити, -блю, -биш, гл. Растеривать, растерять. Ліжника не зробила і вовницю розгубила. Чуб. V. 1143. Словник української мови Грінченка