розтроюджувати

я́три́ти (роз’я́трювати, розтрою́джувати, розвору́шувати і т. ін.) / роз’я́три́ти (розтрою́дити, розворуши́ти і т. ін.) (незаго́йну (да́вню)) ра́ну (в се́рці (в душі́)) кого, чию, рідше кому. Необережними словами, діями змушувати кого-небудь знову морально страждати або переживати щось неприємне. — Не ятріть мою рану, діду. Я й так насилу стримуюсь (Ю. Яновський); Узявши граматику, прочитав він два рядки, але, роз’ятрюючи в серці рану, знов спитав отця Алоїзія: — А скільки років хлопчикові, який грав учора Кіра? (З. Тулуб); Розмова ся розтроюдила їй в серці незагойну рану, Софія пригадувала вчорашній прикрий вечір (Леся Українка); // чим. Викликати важкі спогади, переживання. Офіцер аж до порога провів дідуся. Йому було прикро, що необережною розмовою роз’ятрив незагойну рану в серці старенького (Ю. Збанацький); Микола Іванович розворушив своїми словами давню удовину рану, згадавши Гордія (І. Цюпа).

я́три́ти (роз’я́трювати, розтрою́джувати, трою́дити) / роз’я́три́ти (розтрою́дити) се́рце (ду́шу) кого, кому, чиє (чию) і без додатка. Завдавати кому-небудь великих душевних страждань, переживань. Почуття образи гнітило його, гнів ятрив йому серце (Ю. Смолич); Ятрила душу Лукії й близька розлука з другим братом Омельком, котрий мав цієї ж ночі рушати до Москви (О. Ільченко); Відчай ятрив її душу, як пекуча жалка кропива, і все гнав і гнав уперед, вздовж берега широко розлитої річки (В. Козаченко); Пісня не заспокоювала, а, навпаки, ще дужче роз’ятрювала їй душу (А. Шиян); Вона боялася дивитися сама на себе, щоб не розтроюджувати свого серця (Панас Мирний); Івась лежав, мовчав. Зло, досада давили його за горло, троюдили серце, точили сльози з очей (Панас Мирний); Розмова з Василем роз’ятрила старе серце (І. Нечуй-Левицький). роз’їда́ти ду́шу. Дітям спочатку не відкривала (мати) горя. Розповідала, що ось скоро тато закінчить війну, повернеться додому. Проте туга, як іржа, роз’їдала душу (З журналу).