скільки

з усіє́ї (що є, скі́льки (є) і т. ін.) мо́чі, з дієсл. Наскільки можливо; дуже сильно. Параска так вихваляє його і з усієї мочі тягнеться стати нарівні з сином багатого одкупщика (Панас Мирний); Одбиває й мене хвиля І зо всеї (з усієї) мочі (Пісні та романси..); — Та деріть дужче! — крикнув що є мочі сам пан сотник конотопський (Г. Квітка-Основ’яненко); // тільки скі́льки мо́чі. Дуже багато. Випивали скілько (скільки) мочі Аж до самої півночі… (І. Манжура).

скі́льки влі́зе. Уволю, вдосталь, без будь-яких обмежень. (Одарка (підвела очі):) І ти думаєш уразити мене такими речами? Та хоч ти собі що хочеш вигадуй, мели собі язиком скільки влізе, а мені аж нічогісінько!.. (М. Кропивницький); — Хай, кажуть, хоч раз поспить для експерименту скільки влізе. Казали, що ви три дні можете спати без просипу (О. Гончар).

скі́льки ду́ху ви́стачить, з дієсл. руху. На повну силу; щосили. (Огнєв:) А ми з основними силами разом з твоїми кіннотниками, як тільки смеркне,— сюди вийдемо, на цю нову доріжку і рвонем скільки духу вистачить, прямо в задні ворота (О. Корнійчук).

скі́льки душа́ забажа́є (запра́гне, захо́че і т. ін.). 1. чия. Дуже багато, у великій кількості. (Юсуф:) В мене срібла-золота скільки твоя душа забажає. Я всю тебе обсиплю золотом, тільки будь весела! (І. Нечуй-Левицький). 2. чия і без додатка. Досхочу, без будь-яких обмежень. (Куче:) Там .. (у холодній) співайте собі.., скільки душа забажає (Леся Українка); Тут саме .. прийшла чутка, що .. дають там (в Сибіру) землі, скільки душа схоче (Грицько Григоренко); — Ти мені махорки дай, скільки душа моя потребує. Без махорки я не воїн (О. Довженко). — Гей, куме! — гукає Хома до Романа Блаженка.— Ходіть-но до мене персиків їсти. Їжте, скільки душа ваша запрагне (О. Гончар). скі́льки душі́ (ду́шеньці) забажа́ється. — Він (Захар) міг над нею (жінкою) куражитись, скільки душі забажається (Грицько Григоренко); Корова здоїлася без вибриків. Йонька продмухав у піні дірочку і цмолив, скільки душеньці забажалося (Григорій Тютюнник).

скі́льки (є ) ду́ху; що (є) ду́ху, з дієсл. З максимальним напруженням; щосили. Тільки й чути, що корови скільки є духу ревуть, затим, що хазяйки не йдуть їх доїти (Г. Квітка-Основ’яненко); Дві баби .. лаялися скільки було духу, і далеко розносилися їх міцні .. голоси (Г. Хоткевич); // Дуже швидко, з максимальною швидкістю. Біжу скільки духу, шпичаки колють у ноги, я падаю, але встаю й ще прудкіше біжу (О. Ковінька); Тікай, що .. є духу! (І. Нечуй-Левицький); Марина що є духу біжить левадами (Г. Епік).

скі́льки літ, (і) скі́льки зим! Уживається як привітання і вираження радості від зустрічі з тим, кого давно не бачили. — Євмен?! Живий?! — Ні, мертвий! — Скільки ж літ, скільки зим! (Остап Вишня); В цей час без стуку зайшов Решетов, безцеремонно кинув на стіл шапку і подав Орловій руку. — Здоров, Нонна. Скільки літ і скільки зим! (О. Сизоненко).

скі́льки о́ка. Як далеко можна побачити. Скільки ока — Дніпро перед нами лелів І байдуже котив свої хвилі (М. Старицький).

скі́льки о́ком ки́неш (кинь, доки́неш, захо́пиш і т. ін.). На просторі, який можна побачити; скрізь до самого обрію. Навколо них (переселенців), скільки оком кинеш, підіймаються засніжені поля (М. Стельмах); Геть-чисто вся ріка, скільки оком кинь, праворуч і ліворуч, рясніла бійцями (О. Довженко); Округи, скільки оком докинеш, рівний, білий степ (Л. Яновська); Справа і зліва, скільки оком захопиш, чорніли свіжою ріллею зорані на зяблю гори (М. Коцюбинський); Скільки оком скинеш — леліє Дніпро (М. Коцюбинський); І дивись: скинув (Мирон) рушницю на плече та й потяг подовж поля, скільки оком зглянеш (Панас Мирний). скі́льки (мо́жна було́) ски́нути (засягти́, осягти́ і т. ін.) о́ком. Кругом, скілько (скільки) оком скинути, гоготіла пожежа (Панас Мирний); Польський табір розташувався над річкою понад берегами та по невисоких горбах, скільки можна було засягти оком (І. Нечуй-Левицький); Понад потоком зеленіли густі очерети, скільки можна було осягти оком (І. Нечуй-Левицький).

скі́льки сяга́є (ба́чить, обхо́плює, захо́пить і т. ін.) о́ко. На всьому видимому просторі; скрізь, до самого обрію. За садком в бережині слалися зелені луки, блищали плеса мочарів, зеленіла осока та високі очерети, скільки сягало око (І. Нечуй-Левицький); Хліб! Скільки сягає око, хвилями перекочується, гойдається важке колосся (Д. Ткач); Внизу, скільки бачить око, виднілися освітлені сонцем просторі луги (Ю. Мокрієв); Скільки око обхоплювало — всюди рівний, трохи вже припечений сонцем жовтий простір (Г. Хоткевич); Перед нами, скільки брало око, простирався (простягався) степ (Н. Тихий); Скільки око сягне, розкинулось біле безмежжя донецького степу (З газети); Земля лежить, скільки око сягне, розмерзла й чорна (В. Козаченко); Скільки око осягне — біліє Гречка переливом сніговим (О. Мисик); Ці похилі спадисті гори, скільки захопить око, нижчі од Бріярки і через це вони засіяні житом, ячменем, вівсом (І. Нечуй-Левицький). скі́льки о́ко моє́ сяга́ло. Далеко внизу був берег, а далі — скільки око моє сягало — вилискувало синє море (Ю. Яновський). скі́льки мо́жна було́ осягти́ о́ком. Понад потоком зеленіли густі очерети, скільки можна було осягти оком (І. Нечуй-Левицький); скі́льки зір сягне́. Ковилі, ковилі, ковилі… За сонцем сталево-тьмяні, а там, під сонцем,— скільки зір сягне,— сяючі, молочні, як шумовиння (О. Гончар). до́ки о́ко вхо́пить. Хіба вже не віриш (у прикмети)? — Не в тім річ. Лише до цього обрію, доки око вхопить, ці прикмети мають силу (О. Гончар). скі́льки й о́ку. — Ото, скільки й оку, усе-усе ваше! Допоки рів (В. Дрозд). скі́льки о́ка. Скільки ока — Дніпро перед нами лелів і байдуже котив свої хвилі (М. Старицький).

скі́льки хо́чеш (хоч, хо́четься). Вдосталь. Та не було, видно, ще ні в Антанти, ні в самого чорта таких снарядів, які могли б видовбати хлопців із схованої рідної землі, з портових підвалів та погребів! Бий, сади собі, скільки хочеш, коли снарядів не жалко! (О. Гончар); Пий, душе, скільки хоч, призволяйся усмак! А любив він гарненько поїсти… (П. Грабовський); — Дивуєтесь, може, чому мені така фантазія прийшла в голову? Ну, дивуйтеся собі скільки хочеться (Г. Хоткевич).