скільки

СКІ́ЛЬКИ, ко́х, займ., числ., присл.

1. займ. пит. Уживається при запитанні про кількість кого-, чого-небудь.

— А скільки їй літ? —— знов перебила пані (Л. Укр., III, 1952, 646);

— Скільки ще годин їхати? — поцікавився Дорош (Тют., Вир, 1964, 143).

2. займ. означ. Уживається на позначення неозначеної великої кількості кого-, чого-небудь, великої міри чогось (перев. в окличних реченнях).

Скільки їх смілих, відважних борців.. Зрана лягло в домовину! (Граб., І, 1959, 531);

Скільки вона горя прийняла від тих самих панів, на котрих робить..! (Коцюб., І, 1955, 97);

Скільки ж казок про нас [богунців] перекажуть, скільки пісень проспівають про нас! (Довж., І, 1958, 188).

◊ Скі́льки літ, скі́льки зим див. лі́то.

3. у знач. присл. Наскільки, як, у якій мірі.

Поважав же і він її скільки міг, і любив її, як свою душу (Кв.-Осн., II, 1956, 24);

Турок дає землю — займай скільки твоя сила. Вона про це довідне знає од людей (Коцюб., І, 1955, 342);

// Дуже багато.

— Чому ви, матусю, свого Чіпки не ожените? .. — Хіба б же я, доню, не оженила його? Казала скільки, не хоче! (Мирний, І, 1949, 325);

Бідна мати! Скільки вона зараз передумає! А він лежить у спокійній землянці (Гончар, III, 1959, 26).

◊ Скі́льки ви́дно; Скі́льки о́ка — далеко навкруги, до самого горизонту.

Брижувата широка течія річки на мить освітилася, вкрита, скільки видно ліворуч і праворуч, плотами, човнами і човниками (Гончар, III, 1959, 351);

Скільки ока — Дніпро перед нами лелів І байдуже котив свої хвилі (Стар., Поет. тв., 1958, 110);

Скі́льки влі́зе див. вла́зити;

Скі́льки душа́ забажа́є (захо́че і т. ін.) див. душа́;

Скі́льки є (було́) ду́ху див. дух;

Скі́льки [є (було́, ма́ю, ма́єш, став, става́ло і т. ін.)] си́ли див. си́ла;

Скі́льки завго́дно див. завго́дно;

Скі́льки засягну́ти (засягти́) див. засяга́ти;

Скі́льки о́ком захо́пиш (згля́неш, ки́неш, оки́неш, ски́неш, сягне́ш, доки́неш і т. ін.) див. о́ко¹, докида́ти²;

Скі́льки о́ко сяга́є (дістає́, згля́не, охо́плює і т. ін.) див. о́ко¹. Скі́льки хо́чеш див. хоті́ти.

4. числ. неознач.-кільк., розм. Те саме, що кі́лька².

Громада знову розсипалась на скільки куп (Мирний, III, 1954, 49);

Надходить [Зет] з величезною брилою камінною, гучно кидає її на землю .. і розбиває великим клевцем на скільки куснів (Л. Укр., І, 1951, 446);

Люба мамочко!.. Як приїхала пані Броніслава, то скільки днів не можна було ні до чого прийнятись (Л. Укр., V, 1956, 14).

◊ Че́рез скі́льки ча́су, діал.— через деякий час; згодом.

Через скільки часу приходе [приходить] Харитина (Мирний, І, 1954, 84).

5. займ., присл. Уживається в значенні сполучного слова:

а) у підрядних реченнях додаткових.

Навряд чи хто знав і коли-небудь узнає, скільки їх, безіменних героїв, у ці штурмові години.. назавжди пішли в провалля Сиваша (Гончар, II, 1959, 419);

б) у підрядних реченнях способу дії.

Катря не жаліла своїх ніг: скільки хапало духу, мчалася, спотикалася об груду, падала у високі кучугури снігу (Мирний, IV, 1955, 305);

в) у підрядних реченнях міри або ступеня (часто із співвідносним словом стільки у головному реченні).

Дехкани розступилися, скільки було можна в такій тісноті, а злі обличчя баїв лишилися непорушними (Ле, Міжгір’я, 1953, 103);

Хлібороби району не пошкодують сил, щоб країна одержала стільки гречки, скільки потрібно (Рад. Укр., 2.III 1961, 2);

Мар’ян не стільки почув, скільки догадався, про що говорить Плачинда (Стельмах, І, 1962, 27);

г) у підрядних означальних реченнях.

— Моя мати була.. гарна з лиця, краща од усіх молодиць, скільки я бачила їх на світі (Н.-Лев., II, 1956, 174);

д) у підрядних реченнях часу.

— Скільки живу я на світі, не чув я, пани-браття, щоб козак покинув де чи продав як-небудь свого товариша (Довж., І, 1958, 255);

е) у підрядних допустових реченнях.

— Старі люди скільки живуть, а такого не бачили (Коцюб., І, 1955, 202);

Скільки вони не йшли, трясовина не кінчалася (Тют., Вир, 1964, 321).