спочити

відпочива́ти / відпочи́ти (спочи́ти) се́рцем (душе́ю). Заспокоюватися чим-небудь; знаходити душевний спокій в чому-небудь. Шкода йому стало того давнього, на котрому він серцем одпочивав; шкода стало дитячих літ (Панас Мирний); Спасибі тобі, велике спасибі за лист. Я хоч на хвилину спочив душею (М. Коцюбинський).

спочива́ти (спа́ти) / спочи́ти (засну́ти) наві́ки (ві́чним сном). 1. Бути похованим, лежати у могилі. Вічним сном спочивають там (на кладовищі) герої-гвардійці… (Остап Вишня); Він так мало просить. І цілком заслужив, щоб спати вічним сном під молодими дубами, які сам посадив у полі, — погодився Байрачний (І. Цюпа); Син його не повернувся з Балканських гір: навіки спочив .. у братській могилі аж у Болгарії (М. Стельмах). 2. тільки док. спочи́ти (засну́ти) наві́ки (ві́чним сном). Умерти. Поблагословив він сина й жінку, наказав не журитись, хороше поховати його, та й спочив навіки (Марко Вовчок); І знову плаче трембіта. Тепер вже на смерть… Спочив хтось навіки по тяжкій праці (М. Коцюбинський); Він здригнувся, легенько зітхнув, Усміхнувсь і навіки заснув (П. Грабовський).

спочива́ти / спочи́ти в Бо́зі, книжн. Бути похованим, лежати у могилі. Ось каплиця на дорозі. Давно тут спочивав в Бозі якийсь-то князь, тепер святий, що месник вбив його лихий (М. Драй-Хмара).

спочива́ти / спочи́ти на ла́врах. Заспокоюватися, задовольнятися досягнутими результатами, наслідками. Нині вісімдесятилітній метр спочиває на лаврах і спостерігає за успіхами свого сина, який радує його дедалі більше (М. Слобошпицький); Як шкодять театру утриманські настрої, обивательська благодушність, прагнення спочити на лаврах (А. Бучма).