стратити

втрача́ти (губи́ти, тра́тити) / втра́тити (згуби́ти, стра́тити) го́лову. 1. Ставати нездатним обдумано, розсудливо діяти, поводитися (перев. у складній ситуації). Звірячий жах ганяв його по хаті, од дверей до дверей, а він намагавсь гамувати його і весь тремтів.— Не втрачай голови...— говорило щось у ньому (М. Коцюбинський); (Романюк:) Не бійся: твій тато не з тих, хто голову губить... (О. Корнійчук); Та не було часу на бідкання, а Мстислав не був з тих, що тратять у скруті голову (Ю. Опільський); Я сам голову згубив — скочив на ноги та як гукну на повний голос: “Браво, Манюрка!” (Ю. Яновський); Найменша дитина тяжко заслабла на запалення в легенях, і ми зовсім стратили голову та живемо як у тяжкому сні (М. Коцюбинський); // Переставати реально, об’єктивно сприймати й оцінювати факти, дійсність. Гітлер, зірвавши великий куш, утратив голову: він гнав час, мов перекладну тройку на поштовій дорозі (О. Сизоненко); // Напружено думати над чим-небудь без певних результатів. Щось з животом сталося таке незвичайне, що професори тратять голови, а мене заспокоюють лише вприскуванням морфіну (М. Коцюбинський). 2. Безрозсудно закохуватися в кого-небудь. Вона знає, як я люблю її. Як дурисвіт, як хлопчак, що втратив голову (П. Колесник); Я цілком розумію його стан — сидіти біля такої красуні і все розуміти було б щонайменше неввічливо. Я на його місці і в його роки, напевне, вже давно б втратив голову (В. Собко).

втрача́ти (тра́тити) / втра́тити (стра́тити) ро́зум (глузд). 1. Переставати нормально мислити, поводитися; ставати божевільним. — Говорили поміж себе люди, що дід зовсім розум втратив, де ж таки — ходить та й ходить, аж до сусідньої області забивається, гасає, як той Марко по пеклу (Ю. Яновський); Хто глянув би збоку на цей розгардіяш, міг би подумати, що тут люди втратили глузд і тільки шаленіють, не тямлячи себе, замкнуті в цій клітці, сповнені пекучої задухи (О. Гончар); — Вона стратила розум, збожеволіла,— загомоніли молодиці (І. Нечуй-Левицький); Якого страху набралася вона тоді в поганім тім млині, мало розуму не стратила (О. Кобилянська); (Маруся:) Моя мати! Тут, в Цареграді! Ні! Я доспівалась... Я з горя притужила тінь своєї матері... Мабуть, вмерла моя мати!.. Боже мій, поможи мені! Я, здається, стратила розум (О. Левада). 2. Бути неспроможним обдумано діяти у складній ситуації; губитися. — Усі знають, що Софроній, хитрющий і зухвалий, нікого не боїться й ніколи не втрачає глузду (М. Івасюк); (Орест:) Сам я, може, й не піду на риск,.. але коли мене захопить яка стороння стихійна сила, тоді я трачу розум! (Леся Українка); І не думав, і не гадав ніколи він, що Тихін отакий легковірний: хтось белькнув дурним язиком, а він уже й глузд втратив (А. Головко).

стра́тити життя́. Загинути. Хотів він (метелик) бачити якнайближче те ясне сонце, яким йому здавалась лампа. Чи думав же він, що там життя стратить? (Леся Українка).

стра́тити о́чі. Осліпнути. Я його спитав, яким побитом стратив він очі. Він розповів, як .. вів троє коней напувати .. Коні злякалися, шарпонули й довго волокли хлопця з собою (Г. Хоткевич).