туман

наво́дити / навести́ тума́н на кого. Позбавляти можливості правильно сприймати дійсність, навколишній світ. Земляче! Бог з тобою! На тебе десь туман у Литві навели (Є. Гребінка).

напуска́ти / напусти́ти тума́ну́ на кого і без додатка. 1. Робити що-небудь незрозумілим, заплутаним і т. ін. Чому ж автори раптом “напускають туману”? (З журналу); Щось багато цей молодий колега напустив туману (М. Стельмах). 2. на кого. Обманювати, зваблювати когось. При світлі такого вогника (гордості) важко “напустити туману” на дівчину пошляку, гульвісі, любителеві скороминущих насолод (З газети).

о́чі тума́ном захо́дять, перев. чиї. Хтось стає зажуреним, смутним. Семенові очі туманом заходять (Леся Українка).

пуска́ти / пусти́ти тума́н (туману́) (у ві́чі) кому. Навмисне заплутувати, перебільшувати, перебріхувати що-небудь. Андрій знав, що вони лише ради нього пускають туману, до начальства ж вони про цей випадок не донесуть (І. Багряний);— Не доберу я толку в твоїх речах,— каже Петро,— Що за охота тобі мене морочити? То заговоривши буцім щиро, то знов туман у вічі пустиш (П. Куліш); — Тут щось таки добре наплутано. Видно, він пустив туману не тільки мені, а й вам (М. Стельмах). пе́рти тумана́ в о́чі. — Ну, не пріть же мені тумана в очі, а говоріть по правді,— сказав Густав (І. Франко).

ту́ман вісімна́дцятий. Нерозумна і вперта людина. Блискучі надії батька на Грицеву будущину давно розвіялись. Професор просто казав йому, що Гриць “туман вісімнадцятий”, що ліпше зробить, коли відбере його додому і назад заставить гуси пасти (І. Франко). безпросві́тний ту́ман. Де зберуться два-три дурні, безпросвітні тумани, зараз кажуть, що на світі наймудріші — то вони (А. Кримський).

тума́н в (на) оча́х перев. у кого. 1. Хто-небудь погано почуває себе (від утоми, хвороби, хвилювання і т. ін.). І жарко й душно... Я от-от впаду... В очах пливе туман... (В. Сосюра); Козаки давно грозою стогнуть, в них од злості на очах туман (В. Сосюра). 2. У кого-небудь замріяний, невиразний погляд. (Демко:) Придивись мені в вічі гарненько і вгадай, про віщо я думаю? (Вареник:) Туман, туман в очах, не зрозумію ваших дум! (М. Кропивницький); Дивився в визір’я (у дзеркало): обличчя, як у заплаканого барана, в очах — солодкий туман. Брала лють на себе (С. Васильченко); Твої губи пахнуть матіолою, а в очах туман, такий туман (В. Сосюра).

тума́н застила́є / застели́в о́чі чиї, кому і без додатка. Хто-небудь втрачає здатність нормально бачити через хвилювання, сильний біль, потьмарення свідомості і т. ін. Маруся почула, як крутиться у неї голова, як туман застилає очі (Г. Хоткевич); Очі мої застилає туман, але я бачу її — мою рану і чую уразливий біль (Ю. Яновський); Спогади зникли, якийсь туман застелив очі, Софія низько похилилась і затулила очі хусточкою (Леся Українка).

тума́н у голові́ чиїй, у кого і без додатка. 1. Хто-небудь не може ясно, чітко, реально усвідомлювати що-небудь через утому, недугу і т. ін. — Шия вже болить, в голові туман, думати важко (М. Коцюбинський); На превелику печаль, у голові критика сьогодні стояв якийсь туман, а тому вигляд у нього, незважаючи на ясний день, був хмурий (Л. Гроха). 2. Нездатність мислити, займатися розумовою працею через хворобу, перевтому тощо. Політ думки не відбувся через туман у голові (З журналу).

як (мов, ні́би і т. ін.) у тума́ні. 1. зі сл. ба́чити, пам’ята́ти, уявля́тися і т. ін. Нечітко, невиразно. З висоти прожитих літ своє дитинство бачу як в тумані (З журналу); Мигається мені та Орлиха мов у тумані — висока, у червоному очіпку, все чорні брови здвигає (Марко Вовчок); 2. зі сл. жи́ти, бу́ти і т. ін. Невиразно сприймаючи, погано розуміючи те, що відбувається. Ми (учні) жили весь час, мов у тумані (І. Франко); Думаючи лише про Карпа й про те, що їм доведеться жити під одним дахом, Прохор мов у тумані підійшов до невисокого паркана (А. Шиян); Ще не затихла в голові моїй музика моїх школярських років, а проте в мене — думок-думок… Ходжу, як у тумані. Дійсність — як сон, і сни — як дійсність (С. Васильченко).