1. Фразеологічний словник української мови

уклін

віддава́ти (кла́сти, склада́ти) / відда́ти (скла́сти) (земни́й (низьки́й, поясни́й)) поклі́н (уклі́н) кому і без додатка. 1. Кланятися, поклонятися. Які чуття із мрій напівзабутих плачем вставали в синій далі гін, коли земний віддаючи поклін, вони торкались рук його закутих! (А. Малишко); Не молилася за мене, поклони не клала моя мати; а так собі мене повивала (Т. Шевченко); Пішли усі поклони Йому віддати — Волхви, царі і вбогі пастухи (Леся Українка); Побачивши гостя, матушка зразу ж здригнулася всередині і по-чернечи віддала поясний уклін (М. Стельмах); Вийшла дівчина на кін, глянувши привітно в залу, склала всім низький уклін (С. Воскрекасенко). 2. кому, чому. Виражати почуття глибокої поваги, пошани, схилятися перед ким-, чим-небудь. Народе! Я кладу земний уклін твоєму полю і твоєму дому! (М. Рильський); Кавказу вартовий, Казбеку, Тобі складаю я поклін (М. Зеров).

Джерело: Фразеологічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. уклін — Близькі значенням, але не схожі семантично й іменники уклін та уклон. Уклін – знак пошани, вдячності, передане письмове вітання у листі (віддати уклін, передати уклін). «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
  2. уклін — уклі́н іменник чоловічого роду поклін Орфографічний словник української мови
  3. уклін — (доземний) поклін; (дамський) реверанс; (кому, в листі) вітання. Словник синонімів Караванського
  4. уклін — див. поклін Словник церковно-обрядової термінології
  5. уклін — [укл’ін] -лону, м. (на) -лон'і, мн. -лоние, -лон'іў (поклін) Орфоепічний словник української мови
  6. уклін — УКЛІ́Н, ло́ну, ч. 1. Нахиляння голови або верхньої частини тулуба на знак вітання, пошани і т. ін. Коли Володко з салоновим уклоном приступив до неї, щоб подати їй руку, вона з погордою відвернулася від нього (І. Франко); Я ще раз вклонився їй. Словник української мови у 20 томах
  7. уклін — -лону, ч. 1》 Нахиляння голови або верхньої частини тулуба на знак вітання, пошани і т. ін. Віддавати уклін. Земний (низький) уклін — а) дуже низьке нахиляння верхньої частини тулуба або голови для вираження пошани... Великий тлумачний словник сучасної мови
  8. уклін — ВІТА́ННЯ (усно чи письмово передані слова, які виражають доброзичливе ставлення, дружні почуття тощо), ПРИВІТА́ННЯ, ПРИВІ́Т, УКЛІ́Н, ПОКЛІ́Н, ПОВІТА́ННЯ розм.; ПОЗДОРО́ВЛЕННЯ, ВІНШУВА́ННЯ, ГРАТУЛЯ́ЦІЯ зах. Словник синонімів української мови
  9. уклін — Уклі́н, укло́ну; -ло́ни, -нів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. уклін — УКЛІ́Н, ло́ну, ч. 1. Нахиляння голови або верхньої частини тулуба на знак вітання, пошани і т. ін. Коли Володко з салоновим уклоном приступив до неї, щоб подати їй руку, вона з погордою відвернулася від нього (Фр., II, 1950, 77); Я ще раз вклонився їй. Словник української мови в 11 томах
  11. уклін — Уклін, -лону м. Поклонъ. Чуб. IV. 220. Словник української мови Грінченка