1. Фразеологічний словник української мови

умілий

умі́лі ру́ки. Працьовиті, вправні в роботі люди. Неначе з сонця скована Умілими руками — Аж іскриться та блискає. Оце так справді школа! (В. Бичко); // Ті, що розуміються на чомусь. І все-таки Словник Уманця в умілих руках міг давати свого часу певну користь; буває іноді, що в стилістичних шуканнях доводиться заглядати в нього й сьогодні (М. Рильський).

Джерело: Фразеологічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. умілий — умі́лий прикметник Орфографічний словник української мови
  2. умілий — <�ВМІЛИЙ > вправний, тренований, вишколений, практикований, р. хисткий. Словник синонімів Караванського
  3. умілий — Ас, вдашниця (вдашниця на коровай), віртуоз, вмілий, вправний, всевмій, всевмійко, гараздий, додільний, дойда, длока, доладний, доладній, досвідчений, дотепа (рідк. Словник синонімів Вусика
  4. умілий — [ўм'ілией] = вмілий м. (на) -лому/-л'ім, мн. -л'і Орфоепічний словник української мови
  5. умілий — Вправний, штудерний, див. умілець Словник чужослів Павло Штепа
  6. умілий — УМІ́ЛИЙ (ВМІ́ЛИЙ), а, е. 1. Який володіє умінням, має добрі навички до чогось; вправний. В домі ж у батька мойого [мого] була фінікіянка гарна, Росла й ставна, в рукоділлях жіночих майстриня уміла (Борис Тен, пер. з тв. Словник української мови у 20 томах
  7. умілий — (вмілий), -а, -е. 1》 Який володіє умінням, має добрі навички до чогось; вправний. || у знач. ім. умілий, -лого, ч. Той, хто володіє умінням, має добрі навички до чогось. Умілі руки. 2》 Який здійснюється, виконується з умінням, вправно. Великий тлумачний словник сучасної мови
  8. умілий — ВПРА́ВНИЙ (який, маючи певні навички, робить добре і швидко), УМІ́ЛИЙ (ВМІ́ЛИЙ), МАЙСТЕ́РНИЙ, ЗУГА́РНИЙ розм., ПОВОРОТКИ́Й розм., ЗРУ́ЧНИЙ розм., ЛА́ДНИЙ рідше, ПОПРА́ВНИЙ рідше. Михайло був уже вправним телефоністом (В. Кучер); Малюнки й креслення.. Словник синонімів української мови
  9. умілий — Умі́лий, -ла, -ле Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. умілий — УМІ́ЛИЙ (ВМІ́ЛИЙ), а, е. 1. Який володіє умінням, має добрі навички до чогось; вправний. В домі ж у батька мойого [мого] була фінікіянка гарна, Росла й ставна, в рукоділлях жіночих майстриня уміла (Гомер, Одіссея, перекл. Словник української мови в 11 томах
  11. умілий — Умілий, -а, -е Умѣлый, искусный. У речах не сунься за вмілими. Ув умілого й долото рибу ловить. Ном. № 6019. Словник української мови Грінченка