цурка

до цу́рки. 1. На дрібні, невеликі частини. Я перескочив через межу і ринувся просто на них (фашистів), вскочив у саму їхню гущу. Одного метнув через себе багнетом. На другому розбив до цурки приклад (Ю. Яновський). 2. Повністю все, без залішку. Вранці дізнаються, кого обідрано “до цурки” (М. Хвильовий); Через рік папку, в якій було підшито справу Явдохи Гонти, секретар віддав в архів, а ще через рік голодні миші з’їли папку до цурки (О. Донченко); // Остаточно, до кінця. Адже тим часом втратимо до цурки все і всіх, хто цю освіту здатен забезпечувати (З газети); // зі сл. би́ти, ни́щити і под. Дощенту. В голові майнуло — турки! Тут наш предок на коня: З козаками бив до цурки Ворогів, рубав до пня (Д. Білоус). до цу́ри. (Оксана:) Добивати треба сучих синів до цури (М. Куліш). до цу́рочки. Я, бачся, каганець усе ховав під свитку. Та якось теє… зирк — горить! І, батечку! як обхопило — Усе до цурочки згоріло (Л. Глібов); (Харитон:) Мабуть, у того, що виливав, геть ховрах хліб вибив? (Кирило:) До цурочки, дощенту!.. (М. Кропивницький).

на цурки́. На невеликі окремі частини. В колінах захрумтіло, і здалося, що то стан його такий крихкий і ломиться на цурки (Іван Ле); Той (Никанор) сидів біля столу у свиті, як прибув, нероздягнений, і здавалося, що його чорна постать от-от роздушить на цурки білий чистий стіл (І. Микитенко). у цу́ри. (Конон:) А я свою гармонію чисто рішив, як брязнув нею об землю, так в цури і розлетілась (М. Кропивницький).

цу́рка наві́ки кому, чому. Настане кінець кому-, чому-небудь. Тихо, з осторогою промовляють (селяни) один до одного: — Ну що? Га? — Та хто ж його знає… Кажуть, що тепер панам цурка навіки (І. Микитенко).

Джерело: Фразеологічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. цурка — Цурпалок, кілочок; тріска, скалка. Словник синонімів Караванського
  2. цурка — див. кінець; палиця Словник синонімів Вусика
  3. цурка — цу́рка іменник жіночого роду * Але: дві, три, чотири цу́рки Орфографічний словник української мови
  4. цурка — ЦУ́РКА, и, ж. 1. Короткий обрубок дерева; цурпалок. Біда біду, як кажуть, кличе: Десь хлопчик недалечко був, На його [Голуба] цуркою шпурнув І в голову якраз ударив дуже... (Л. Глібов); – Я спалила свій ціпок – ох, ох, – Обдурила діда й бабу – обох. Словник української мови у 20 томах
  5. цурка — -и, ж. 1》 Короткий обрубок дерева; цурпалок. || Тріска, скалка. До цурки — а) на дрібні шматочки; б) повністю, нічого не залишивши. На цурки — на невеликі частини. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. цурка — ОБРУ́БОК (відрубана, відрізана частина чого-небудь; те, від чого відтята якась частина), ВІДРУ́БОК, ЦУ́РКА, УТИ́НОК, ЦУРПА́ЛОК (ЦУРУПА́ЛОК), ОЦУ́ПОК, ОЦУПАЛОК рідше, ЦУРПА́ЛКА діал. В пічці.. горіли обрубки дощок та лат ялинового дерева (М. Словник синонімів української мови
  7. цурка — ЦУ́РКА, и, ж. 1. Короткий обрубок дерева; цурпалок. Біда біду, як кажуть, кличе: Десь хлопчик недалечко був, На його [Голуба] цуркою шпурнув І в голову якраз ударив дуже… (Гл., Вибр. Словник української мови в 11 томах
  8. цурка — Цурка, -ки ж. 1) Палочка, большей или меньшей длины, употребляемая для различныхъ надобностей: а) У неграмотныхъ палочка для счетовыхъ нарѣзокъ, напр. Словник української мови Грінченка