істина

наставля́ти (направля́ти, напу́чувати і т. ін.) / наста́вити (напра́вити, напути́ти і т. ін.) на (до́бру (пра́ведну)) путь (доро́гу, сте́жку) кого і без додатка. Корисними порадами, доброзичливими настановами скеровувати чиї-небудь дії в правильному напрямку; грати позитивну роль у професійному чи моральному становленні когось. Показуємо став… виногради… Вчимо, наставляєм на путь. Запиcують гості поради (С. Олійник); — Бачу, ти молодець,— усміхнувся Андрій до Коровая.— Уже й сестру наставляєш на добру путь (М. Колесников); Тітки та дядини силкувались направляти її (Настусю) на добру путь (І. Нечуй-Левицький); Батько — велике слово, велика річ! Він тебе годував, ростив… на добру путь напучував… (Панас Мирний); Не набув її батько ні майна, ні грошей про запас, хоч як роздирався в роботі .. Зате .. на добру дорогу наставив синів (І. Муратов); Вернувся Чіпка додому радий, що довелося направити громаду на добру стежку (Панас Мирний); Сошенко залучив Тараса до малярської школи й напутив його на добру путь (І. Нечуй-Левицький); Сьогодні він прийшов, щоб спрямувати свого колегу .. на праведну путь і настановити його на добрий розум (Переклад С. Масляка). направля́ти на путь і́стини. — От лаяв мене (панотець), їй-бо, славно, все направляв на путь істини і, головне, злості не таїв (М. Стельмах). напра́вити на до́брий шлях. От мати Річардова — чесна жінка, богобоязна, чей (може) направить сина на добрий шлях (Леся Українка). спрямува́ти на чи́сту лю́дську́ доро́гу. Судитимуть її, що не зуміла бути йому наступником і порадником, не спрямувала його на чисту людську дорогу (П. Дорошко). наста́вити на пуття́. (Чирва:) Усіх хазяїв, усе село, кожну хату ми повинні врозумити, наставити на пуття (І. Микитенко).

прописна́ (а́збучна) і́стина. Загальновідома, загальнозрозуміла, елементарна річ. — Нема чого надто гарячитися,— знизав плечима Черкашин і почав довгу розмову про надлімітні і нижчелімітні асигнування.— Невже такі прописні істини не відомі начальнику шахти? (І. Волошин); Людина мусить уміти застосовувати свої знання до конкретного діла. Це — прописна істина (З журналу); В хімічній лабораторії повинна бути чистота — це ж азбучна істина (Ю. Шовкопляс).

розжо́вувати / розжува́ти і в рот (до ро́та, в ро́та) кла́сти / покла́сти (положи́ти) кому. Дуже докладно, до найдрібніших деталей пояснювати, допомагати осмислити що-небудь. — Воно й так зрозуміло,— образився Сафат, якому здалося, що йому розжовують і до рота кладуть (Ю. Яновський); (Дранко:) Я ні, я зовсім не догадливий! (Кукса:) А мені розжуйте і в рот положіть, то я й тоді не догадаюсь (М. Кропивницький); Так ото я Кириловому сину й кажу: “А тоді, хлопче, бери цабе, цабе… Збоку будуть вербички. За вербами левада…” Словом, хлопцеві розжував і в рота поклав. Збилося хлоп’я з дороги (О. Ковінька). розжува́ти і́стину. Як гіркувату ягідку грудневої калини, розжувавши цю істину, сядьмо, товаришу читачу, рядком, поговорімо ладком (О. Ільченко).

Джерело: Фразеологічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. істина — <�чиста, гола, свята> правда; КН. справедливість; (проста) твердження, правило; (незаперечна) догма, АКСІОМА, постулят. Словник синонімів Караванського
  2. істина — Правда Словник чужослів Павло Штепа
  3. істина — -и, ж. 1》 Те саме, що правда 1). 2》 книжн. Моральний ідеал, справедливість. 3》 філос. Достовірне знання, що правильно відображає реальну дійсність у свідомості людей. 4》 Положення, твердження, судження, перевірене практикою, досвідом. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. істина — рос. истина 1. Адекватне відображення суб'єктом пізнання предметів і явищ дійсності такими, якими вони існують незалежно від свідомості. 2. Об'єктивний зміст людського пізнання. Eкономічна енциклопедія
  5. істина — і́стина іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  6. істина — 1. у філософії узгодження, адекватність змісту дійсному станові речей (класична дефініція і. у Арістотеля); тотожність і. з буттям (і. онтологічна) чи погодження з якоюсь визнаною основою чи нормою (некласичні дефініції і.);... Універсальний словник-енциклопедія
  7. істина — I ІСТИНА — 1) Філософська категорія, разом з категоріями добра, краси і свободи відбиває глибинний смисл людського світовідношення та осягнення буття, шукань людського духу та творення гуманістичних ідеалів... Філософський енциклопедичний словник
  8. істина — ПРА́ВДА (те, що відповідає дійсності), І́СТИНА, ПРА́ВДОНЬКА поет., розм.; АКСІО́МА (незаперечна). — Бабусенько, голубонько, Серце моє, ненько! Скажи мені щиру правду — Де милий-серденько? (Т. Словник синонімів української мови
  9. істина — І́стина, -ни; і́стини, -тин Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. істина — І́СТИНА, и, жін. 1. Те саме, що правда 1. Те, що було тільки чуткою, — сталося істиною (Гнат Хоткевич, I, 1966, 157); [Дубина:] Наука без суперечок не буває. У суперечці народжується істина (Захар Мороз, П’єси, 1959, 221). 2. книжн. Словник української мови в 11 томах
  11. істина — Істина, -ни ж. 1) = іста. Я істину віддав, а проценту ще не віддавав. Камен. у. 2) Истина. Шевч. 602. О. 1862. І. 71. Пресвята Діва мовит: «О, істина, же воскрес». Гн. І. 117. Словник української мови Грінченка