1. Словник української мови в 11 томах

істина

І́СТИНА, и, жін.

1. Те саме, що правда 1.

Те, що було тільки чуткою, — сталося істиною (Гнат Хоткевич, I, 1966, 157);

[Дубина:] Наука без суперечок не буває. У суперечці народжується істина (Захар Мороз, П’єси, 1959, 221).

2. книжн. Моральний ідеал, справедливість.

Боротьба за велику комуністичну істину породила титанічні вияви емоцій у народній творчості (Народна творчість та етнографія, 3, 1957, 67).

3. філос. Достовірне знання, що правильно відображає реальну дійсність у свідомості людей.

Ленін показав, що буржуазні реакційні ідеологи не хочуть визнавати об’єктивної істини (Ленін, Коротка біографія, 1955, 104);

Істина завжди конкретна, тобто питання про істинність завжди розв’язується в певних, конкретних умовах, на основі знання суті питання (Логіка, 1953, 90).

▲ Абсолютна істина див. абсолютний.

4. Положення, твердження, судження, перевірене практикою, досвідом.

Якось у розмовах із старими начитаними аксакалами натрапив [Синявін] на цікаві притчі й мудрі істини життя (Іван Ле, Міжгір’я, 1953, 27);

Завше треба пам’ятати істину одну, просту: У житті потрібно мати Мрію. прагнення, мету! (Сергій Воскрекасенко, З перцем!, 1957, 80).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. істина — <�чиста, гола, свята> правда; КН. справедливість; (проста) твердження, правило; (незаперечна) догма, АКСІОМА, постулят. Словник синонімів Караванського
  2. істина — Правда Словник чужослів Павло Штепа
  3. істина — -и, ж. 1》 Те саме, що правда 1). 2》 книжн. Моральний ідеал, справедливість. 3》 філос. Достовірне знання, що правильно відображає реальну дійсність у свідомості людей. 4》 Положення, твердження, судження, перевірене практикою, досвідом. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. істина — рос. истина 1. Адекватне відображення суб'єктом пізнання предметів і явищ дійсності такими, якими вони існують незалежно від свідомості. 2. Об'єктивний зміст людського пізнання. Eкономічна енциклопедія
  5. істина — і́стина іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  6. істина — 1. у філософії узгодження, адекватність змісту дійсному станові речей (класична дефініція і. у Арістотеля); тотожність і. з буттям (і. онтологічна) чи погодження з якоюсь визнаною основою чи нормою (некласичні дефініції і.);... Універсальний словник-енциклопедія
  7. істина — наставля́ти (направля́ти, напу́чувати і т. ін.) / наста́вити (напра́вити, напути́ти і т. ін.) на (до́бру (пра́ведну)) путь (доро́гу, сте́жку) кого і без додатка. Фразеологічний словник української мови
  8. істина — I ІСТИНА — 1) Філософська категорія, разом з категоріями добра, краси і свободи відбиває глибинний смисл людського світовідношення та осягнення буття, шукань людського духу та творення гуманістичних ідеалів... Філософський енциклопедичний словник
  9. істина — ПРА́ВДА (те, що відповідає дійсності), І́СТИНА, ПРА́ВДОНЬКА поет., розм.; АКСІО́МА (незаперечна). — Бабусенько, голубонько, Серце моє, ненько! Скажи мені щиру правду — Де милий-серденько? (Т. Словник синонімів української мови
  10. істина — І́стина, -ни; і́стини, -тин Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  11. істина — Істина, -ни ж. 1) = іста. Я істину віддав, а проценту ще не віддавав. Камен. у. 2) Истина. Шевч. 602. О. 1862. І. 71. Пресвята Діва мовит: «О, істина, же воскрес». Гн. І. 117. Словник української мови Грінченка