Баррес Морис

(1862–1923) — французький письменник і політичний діяч. На схилку століття Баррес став одним із найвизначніших теоретиків радикального націоналізму, надзвичайно впливовим у літературних та політичних колах. 1889 року його було обрано депутатом від буланжистів, що стояли на платформі націоналізму та антисемітизму. У 1906 році він був обраний депутатом від Парижа (цю посаду він утримував до кінця свого життя), а також став членом французької Академії. Ставши піонером французького політичного роману, в головних своїх творах «Позбавлені коренів» («Les dеґracіnеґs», 1897), «Заклик до зброї» («L’appel au soldat», 1900), «Їхні обличчя» («Leurs fіgures», 1902) та «Картини і доктрини націоналізму» («Scе`nes et doctrіnes du natіonalіsme», 1902) він виклав свою теорію націоналізму. Вихідна точка націоналізму Барреса – необхідність відкрити країні, що він називає її «роз’єднаною та знемисленою», тобто країні, яка перебуває під загрозою занепаду і дезінтеграції, шлях до порятунку. Баррес вірив, що для убезпечення країни від занепаду потрібно заново вдихнути у французьку спільноту душу, повернути їй ідентичність і бажання жити й боротися. Він розробив послідовну теорію племінного націоналізму на основі соціального дарвінізму, романтизму і біологічного детермінізму. Баррес твердив, що на зміну старій, освяченій французькою революцією теорії спільноти, що складається із сукупності індивідів, прийшла теорія органічної солідарності (що отримала вираз у культах землі і мерців), тотожна німецькій ідеї крові і душі. Він уявляв собі націю у вигляді якогось організму, зіставного з наділеною душею істотою чи деревом, а націоналізм розглядав як систему моралі, критеріїв поведінки, продиктованих спільними інтересами безвідносно до волі індивіда. Баррес відчував певну відносність своїх тверджень, що не дозволяло йому заперечувати цінність морального абсолюту: істина, справедливість та закон, на його думку, існують тільки у зв’язку з потребами колективу. Фізіологічний детермінізм Барреса і його погляд на людину як на механізм, наперед окреслений її місцем у спільноті, стали складовими його уявлення про закрите суспільство. Войовничий антираціоналізм і віра в примат несвідомого над розумом вивершують цю нову націоналістичну ідеологію. Але справа спасіння нації вимагає й глибоких політичних реформ. Вона потребує невпинної боротьби з лібералізмом, демократією, марксизмом і встановлення сильного авторитарного режиму. Культ глибинних містичних сил необхідно – як свій природний наслідок – тягне за собою войовничий антиінтелектуалізм. Баррес виголошує нескінченні анафеми на адресу критичного духу та його здобутків, протиставляючи йому інстинкт, інтуїтивні й ірраціональні почуття, емоції та ентузіазм – глибинні сили, що визначають людську поведінку і створюють реальність і правду речей, а так само і їх красу. Він стверджував, що раціоналізм – це продукт тих, кого «позбавлено коренів»: він притупляє чутливість, вбиває інстинкт і може лише знищити рушійні сили нації. Отож заради збереження нації кожен має присвятити себе людям. Баррес оспівує первісну силу, мужність і життєздатність, що їх можна віднайти в народі, який не пригубив отрути раціоналізму та індивідуалізму. Оскільки саме маса є справжньою нацією, а першочергове завдання політики – це забезпечення цілісності і могутності нації, націоналізм, на думку Барреса, не може залишити невирішеним соціальне питання. Баррес став одним із перших націонал-соціалістів, одним із найвидатніших представників сучасного антисемітизму і одним із найперших інтелектуалів, які заклали теоретичні підвалини фашизму.