Колгаун Джон Колдвелл

(1782–1850) — американський державний діяч. Колгаун свого часу був членом палати представників (1810–1817) і сенатором (1832–1844, 1845–1850) від Південної Кароліни, обіймав посади військового міністра (1817–1825), державного секретаря (1845–1850) і віце-президента США (1825–1832). Він написав дві праці – «Дослідження форм управління» і «Трактат про конституцію та уряд Сполучених Штатів», – які було опубліковано після його смерті, втім, як і його численні промови та листи. Затятий націоналіст за своєю сутністю, відомий як один із «яструбів війни» під час війни 1812 року, Колгаун починає дедалі частіше ототожнюватися з обороною Півдня, захистом рабства і прав штатів у федеральному союзі. У своєму «Дослідженні...» Колгаун відкидає доктрину природних прав, стверджуючи, що людські істоти не народжуються вільними і рівними, але в «соціальному і політичному плані» мають підкорятися владі. Однак теорія Колгауна грунтується на індивідуалістичних засадах: самозбереження – це «всеосяжний і основний закон одухотвореного Всесвіту», а «прямий, або індивідуальний егоїзм сильніший... за симпатії і соціальне співчуття». Справді, Колгаун вбачав у соціабельності небезпеку, висловлюючись за нерівність як за необхідний стимул до розвитку, і, випереджаючи соціальний дарвінізм, твердив, що боротьба за вищий статус дає потужний поштовх до розвою людства. Свобода – це природна мета людини, але вона є не первинним правом, а «винагородою, що її слід заслужити». Ці міркування, втім, не стосуються рабів: раби виключені з боротьби і не можуть «заслужити» на свободу. Основний аргумент Колгауна на користь рабства випливає з «наукового» обгрунтування расової нерівності. Однак він же зазначав, що рабство пом’якшує класові конфлікти (рабовласники повинні турбуватися про свій «капітал») і, отже, зміцнює стабільність суспільства. Як і більшість теоретиків із південних штатів, Колгаун обстоював ту думку, що утворили США незалежні за своєю природою штати, а відтак їх суверенність не може бути відчужена, зате вони зберігають своє суверенне право на відокремлення. Він пішов далі цих очевидних фактів і дав більш серйозне теоретичне обгрунтування. Слідуючи думці Медисона, висловленій тим у «Федералісті» (№ 10), Колгаун зазначав, що головну загрозу для республіканського правління становить небезпека того, що влада потрапить до рук якоїсь нечисленної партії або групи. Масова свідомість не може протидіяти цьому, віддаючи перевагу індивідуальним почуттям і приватним інтересам. Необхідно створити такі інституції, які б не давали можливості уряду нехтувати інтересами суспільної більшості. Медисон вважав, що бажаного результату можна добитися шляхом урахування розмаїття інтересів суб’єктів федерації разом із дотриманням прав більшості. Колгаун вважав ці міркування, а заразом із цим і федеральну конституцію, неадекватними. Услід за попередньою теорією «дуального договору» Тімоті Форда (1794) Колгаун стверджував, що при визначенні більшості слід ураховувати «як інтереси, так і кількість». Більшість має бути «тимчасовою» і включати в себе більшість у межах кожного конкретного інтересу, так що з кожного питання більшість матиме право ветo на політичний курс. У такий спосіб жодним інтересом не буде знехтувано і жодному інтересу не буде заподіяно шкоди, що могло б зруйнувати політичне об’єднання. «Тимчасова» більшість, як твердив Колгаун, уможливить збереження союзу. Однак гальмівний консерватизм, що привноситься «тимчасовою» більшістю, розлючуватиме кількісну більшість, створюючи нову загрозу політичному порядку. При своєму механістичному способі вирішення проблеми Колгаун також ігнорує конфлікт основоположних засад американської республіки. За визнанням Лінкольна, старий союз не міг продовжувати існувати як «напіврабський, напіввільний».

Джерело: Енциклопедія політичної думки на Slovnyk.me