Кольридж Семюел Тейлор

(1772–1834) — англійський поет і мислитель. Хоч нині Кольридж більше відомий як поет і літературний критик, більшу частину свого життя він присвятив філософії, теології та політичній думці. Його розвинута політична філософія грунтувалася на ідеалізмі, розроблюваному такими німецькими філософами, як Кант, Фіхте, Шеллінг, а також на платонізмі та християнській теології. Він, безперечно, є найвидатнішим з-поміж англійських консервативних мислителів ХІХ століття. Симпатії юного Кольриджа були на боці радикалів. Він вітав французьку революцію, висміював державний устрій Англії і піддавав гострій критиці доктрини та інститути англіканської церкви. Він поділяв віру Годвіна в те, що зло є продуктом суспільних інституцій, а особливо інституту приватної власності. Трохи згодом він разом із Сауті збирався заснувати в Америці «пантисократію» – рівноправне суспільство, в ідеальному соціальному середовищі якого виховуватимуться ідеальні індивідуальності. Однак на підтримку стихійної революції у себе вдома він виступав досить обачно і в своїх лекціях про політику (1795) та в своєму журналі «Вартовий» (1796) робив наголос не на інституціональних змінах, а в основному на моральній і релігійній освіті як способах запровадження реформ. Згодом Кольриджа почали гризти сумніви щодо французів і він остаточно зневірився в перспективності справи політичного реформування. У 1798 році він був уже готовий проголосити, що не є «ані вігом, ані реформатором, ані республіканцем» і що в статтях, написаних ним для «Морнінг пост» між 1798 та 1803 роками, отримало прояв його свідоме примирення з існуючим соціальним та політичним устроєм. У зрілих політичних працях Кольриджа – «Товариші» (1809–1810), його статтях у «Кур’єрі» (1804–1818) та двох його «Світських проповідях» (1816 і 1817) – обговорювалися різноманітні теми включно з проблемою зв’язку моралі і політики, критикою ідей Гоббса і Руссо та значенням Біблії як найкращого дороговказу для політичного діяча. Вірогідно, ці праці, у яких він звертається до прикладів романтичного спротиву індустріальній революції, найбільше відзначаються своїм соціальним критицизмом. Кольридж гостро критикував надмірний вплив комерційних цінностей, ідеї класичних економістів, відсутність регулювання промисловості і важке становище бідних. Зокрема він різко засуджував запровадження комерційних цінностей у сільське господарство і наполягав на тому, що середні класи мають розглядати свою землю не як економічний ресурс, який слід використовувати задля власної вигоди, але як вияв довіри до них самих, з якої випливає їх відповідальність перед суспільством. Найважливішою і найвпливовішою стала остання праця Кольриджа «Про устрій церкви та держави відповідно до ідеї кожної» (1830). У ній він детально обгрунтував усеосяжну політичну теорію, засновану на його ідеалістичній філософії. Фундаментальним поняттям для цієї філософії було розрізнення розуму і розуміння. Розуміння як форма пізнання пов’язане з чуттєвим досвідом. Натомість розум є джерелом нашого пізнання тих «надпочуттєвих істин», що їх Кольридж визначив як «ідеї». Багато хибних філософських течій – такі як емпіризм чи утилітаризм – виходять, на його погляд, зі спроб осягнути за допомогою розуміння явища, які насправді можна осягнути лише за допомогою розуму. Зокрема кінцеві цілі як моральної, так і політичної поведінки людини можна визначити як ідеї розуму. Він гадав, що ці ідеї існують у думках людини і керують її поведінкою, хоч часто і не усвідомлюються нею. Звідси випливало його переконання в тому, що інститути є переважно втіленням, хоч і недосконалим, ідей, за якими їх і слід оцінювати. За Кольриджем, політична система в її ідеальному вигляді має складатися з протилежних, але належним чином урівноважених і взаємозалежних сил. У державі мають поєднуватися дві сили – постійність і поступальність, і ця ідея була втілена в життя в англійському парламенті, де в Палаті лордів домінували землевласники, а в Палаті громад – торговці та ремісники. Це мало грунтуватися на моральній культурі, що її повинна плекати і поширювати національна церква, або «клір». Національна церква Кольриджа не є церквою в пересічному смислі, вона включає в себе всю освічену частину нації, яка, розвиваючи і розповсюджуючи знання, має виховувати в населення «гуманність» і навчати його бути громадянами. Церква і держава разом становлять «організовану» владу політичного цілого, що врівноважується «вільним і всеосяжним» впливом преси та суспільної думки, і ця «діюча» влада, в свою чергу, протиставляється «потенційній» владі політичного цілого. Політичний ідеалізм Кольриджа був відкинутий як усього лише метафізична оболонка тогочасних інститутів. Критикували його досить сильно, однак і сильно перекручували оригінальні й запозичені положення його політичної теорії. Його концепція кліру та його ролі в суспільстві довела свій вплив, не менший за вплив Дж. С. Мілля.