комунізм

Маркс датує поняття комунізм понад двома тисячами років. У «Державі» Платона опікунам забороняється розпоряджатися приватною власністю. Платон обгрунтовує заборону власності і навіть шлюбу як відносин власності тим, що правителі, маючи власні інтереси не могли б приймати об’єктивні рішення. Ранні християни використовували спільну власність («примітивне християнство») не тільки через те, що жили серед ворогів, під постійною загрозою, але й тому, що Христове вчення закликало їх отримувати насолоду від зречення власності. Хоча цей етап християнства був нетривалим, ідея спільної власності відродилась у середньовічних монастирях, де першою обітницею була обітниця персональної бідності. Обгрунтування було подібним до Платонового: ченці і черниці не в змозі беззастережно присвятити себе служінню Богу, поки їх обтяжують світські блага і турботи. Згодом володіння необхідними та іншими благами гарантувало монастирям тісніший зв’язок їхніх окремих членів із суспільством і перешкоджало становленню особистої незалежності та виникненню суперництва. (Так само й обітниця цнотливості утримувала від сексуальних пристрастей і боротьби.) Скасування приватної власності має на меті звільнення індивідуума від матеріальних турбот і більшу соціальну згуртованість суспільства, яке розвиватиметься швидше, якщо буде усунуто економічну незалежність і економічні конфлікти. Ідея спільної власності була знову висунута в шістнадцятому столітті в «Утопії» Мора (1516) й у сімнадцятому – в творах левелерів, які, цитуючи Біблію, наголошували на бажанні Бога, щоб люди насолоджувалися світом узагалі. У вісімнадцятому столітті абат Маблі, гадаючи, що власність постала з гріхопадіння, пропонував аскетичний комунізм як ліки від розкошів та агресії; особливо він критикував підприємців і банкірів. Англійський мислитель Мореллі теж обстоював аграрний комунізм, виплеканий у невеликих спільнотах, де застосовують такі правила регулювання витрат, які застерігають навіть від різноманітності одягу і запобігають виникненню нерівності. (Подібні пропозиції висловлював і Руссо.) Приватної власності тут не існує взагалі, окрім предметів повсякденного вжитку та знарядь праці. Комуна утримує кожного і кожному дає свою ділянку роботи – тут існує суворий обов’язок працювати. Французький революціонер Бабеф, ідучи вслід за Мореллі та Руссо, у «Маніфесті про рівність» (1796) наголошував на фундаментальному принципі рівності осіб: «Починаючи з того часу, як усі мають однакові потреби і права, дайте їм і можливість отримувати однакову освіту й однакову їжу» (р. 79). Власність і нерівність є джерелом усілякого зла в суспільстві. Бабеф також відстоював аграрний комунізм, установлений революційним шляхом. Власністю має розпоряджатися громада; усі зобов’язані працювати. Метою праці є достаток, але життя мусить бути скромним та економним. Французький соціолог Дюркгейм вважав, що комуністи, до числа яких він зараховував і Руссо, шукали моральних засобів для запобігання егоїзму, потуранню свавільним бажанням та іншим порокам, звідки й випливає наголос на аскетизмі. Вони ставили під сумнів швидше моральну доцільність власності, ніж її суспільну корисність. Ранніх комуністів, які озиралися на доіндустріальне суспільство, а досить часто – в політичному плані – і на класичні республіки, він протиставляв соціалістам, таким як попередник реалістів Сен-Симон (Див. Durkheіm, chs. 2, 3). Звісно, французькі комуністи XVІІІ століття не мали досвіду індустріальної доби, а тому обстоювання ними аграрного комунізму й не виглядає дивним. Зрозуміло, що аграрне суспільство більш співзвучне принципам абсолютної рівності, ніж індустріальне, де поділ праці неухильно продукує різницю в статусі, функціях та прибутках. Ранні комуністи включно з Мором ключем до вирішення проблеми пороків вважали тяжку працю; такий простий баланс більше годився для аграрної економіки, ніж для індустріального суспільства. Комуністи XІX століття пристосували цю доктрину до індустріальної ери. Прославляючи рівність і «братерський комунізм», Кабе пропонував заснування великих заводів і широке використання техніки, а також усуспільнення землі. Комунізм має поширюватися на нові нації-держави, а не тільки на малі спільноти. Християнство Кабе розглядав як антивласницьку доктрину і його комуністична утопія Ікарія базувалася на «істинному» християнстві. Найвитонченішу і найглибшу теорію комунізму розробив Маркс. Він жорстко критикував «грубий і непродуманий комунізм» тих, хто, подібно до Кабе, просто поширював принцип власності на кожного («загальна приватна власність»). Грубий комунізм був породженням «усесвітньої заздрості». Натомість істинний комунізм є позитивним зреченням принципу власності, що має на меті покінчити з самовідчуженням людини і створити реальні моральні зв’язки між індивідуумами та між людьми і природою. Інститут власності робить нас нездатними насолоджуватись об’єктом, якщо ми ним не володіємо, а відтак спотворює наші бажання. При істинному комунізмі уможливлюється отримання колективної насолоди (Див. «Prіvate property and communіsm», рр. 145–157). Комуністичне виробництво – це кооперативна діяльність і тут, зрештою, немає розрізнення між фізичною і розумовою працею: індивідууми можуть отримувати насолоду і від того, й від іншого, не обтяжуючись надмірною спеціалізацією. Незрозуміло, чи можна домогтися самореалізації і відмовитися від поділу праці, як це описував Маркс у своїх ранніх працях, у комуністичному суспільстві, що його він подеколи змальовував як індустріальне, чи тенденція до індустріалізації призведе до появи бюрократії і виникнення спеціалізації. Багато анархістів-сучасників Маркса теж захищали комунальну власність (Кропоткін називав свою систему «анархо-комунізмом»), але вони боялися централізації, котру, як здавалося, закріплював комунізм Маркса, що могло загрожувати особистій свободі. Згодом їхні побоювання щодо державного комунізму таки справдилися (Див. анархізм). «Комунізм» співвідноситься і з поділом праці, і з комуною. Ідеальний комунізм не тільки сповіщає про завершення доби приватного багатства і приватної власності у виробництві цінностей – чого побоювалася капіталістична критика, – але й про інший спосіб життя, що базуватиметься на кооперації та соціальній солідарності. Вражає подібність до християнських ідеалів, підкреслювана багатьма комуністами промарксистської орієнтації. Комунізм характеризують його ключові слова «рівність» і «братерство». Однак центральним поняттям для комунізму є свобода. Це відмежовує його від поширеної на ліберальному Заході індивідуалістичної концепції. Логіка комунізму передбачає, що свободи – свободи від гніту, бідності та експлуатації – можна домогтися воднораз для всіх шляхом руйнування структур, котрі стоять на заваді свободі багатьох, оскільки забезпечують привілеї небагатьох. Свобода при комунізмі буде притаманною всьому суспільству, як і кожному окремому його члену. Як твердив Бакунін, «свобода для всіх необхідна для моєї свободи». Істотно те, що комунізм означає спільне користування всім, у тому числі й свободою. Цей принцип є не меншою мірою принципом рівного розподілу, ніж принцип рівного співволодіння матеріальними та іншими ресурсами. Особисте володіння не обов’язково забороняється; мислителі минулого захищали аскетизм і мінімальне споживання, але сьогоднішні комуністи безумовно схвалюють насолоду від споживання товарів. Однак існує і невирішена дилема: чи слід повністю скасувати власність, щоб покласти край конфліктам та гніту і виплекати братерство, однорідність інтересів та взаємозалежність, чи ж комунізм має означати розподіл прав і доходів від власності між усіма порівну, таким чином надаючи потягу до володіння сили закону? Комуністичний ідеал був завжди націлений на запобігання егоїзму, особливо типовим проявам егоїзму у відношенні до власності; однак приклади реалізації ідеалу комунізму на ділі є рідкісними. Можливо, він був утілений у життя хіба що в релігійних громадах, у деяких світських комунах і в спільнотах тих небагатьох «примітивних» народів, що залишились у світі, для яких розподіл є способом життя. Як здається, його так і не було реалізовано в комуністичних країнах (Див. також радянський комунізм).