Кондорсе Марі-Жан, маркіз де

(1743–1794) — французький філософ. Кондорсе був наймолодшим із провідних філософів французького Просвітництва, лише він і дожив до тих часів, коли йому випало стати свідком і учасником французької революції. Спершу він став відомим як математик, але з огляду на свій високий сан не зволив зійти на вершину культурних закладів королівства. Коли міністром фінансів у Людовика XVІ став Тюрго, трицятирічного Кондорсе було призначено губернатором Мена; в ті часи він дотримувався старих поглядів на те, що шлях реформування Франції полягає в зміцненні королівської влади й підкоренні королю законодавчих органів (parlements) та інших традиційних інтересів. Та коли розгорнулися революційні події, колишній рояліст Кондорсе став республіканцем. Він твердив, що не був непослідовним у цьому, оскільки завжди вірив у те, що називав «верховенством здорового глузду». Він спробував відмежувати це поняття від концепції Руссо про верховенство «загальної волі», натомість закликаючи до верховенства «суспільного здорового глузду». У контексті ancіen reґgіme (давнього ладу) здоровий глузд вимагає впорядкованої й уніфікованої системи правління, яку може забезпечити лише монарх. Право монарха бути верховним керівником засновується на тому, що він є істинним представником нації як цілого (тоді як парламенти такими представниками не є). Опісля 1789 року Людовика XVІ, на думку Кондорсе, більше не можна було розглядати як такого представника, а тому для вираження суспільного здорового глузду потрібні були нові інституції. Кондорсе відкинув демократію, бо більшість народу була неосвіченою, але запропонував надати більшості право обирати із середовища освіченої еліти депутатів, які б приймали закони на користь цієї більшості. Він продовжував розробляти надскладні механізми виборів до місцевих та національної асамблей, щоб бути певним у тім, що ці асамблеї стануть істинними виразниками «суспільної думки». Проте асамблеї Кондорсе були незвичайними. Бажаючи запобігти негативному впливу на здоровий глузд пристрастей і різних метикувань, він рекомендував не проводити засідання асамблей на ділі, а вирішувати всі справи шляхом листування. Одним словом, слід було усунути політику, аби прокласти шлях «науці». Кондорсе детально обгрунтовував свою думку про те, що управління не може бути настільки ж науковим, як фізика. У жодній із цих сфер, як доводив він, не може існувати цілковитої певності; обидві вони грунтуються на можливостях. Для прорахунку можливостей у політичній науці потрібні будуть експерти. Кондорсе передбачав виникнення відданого справі вираження «суспільного здорового глузду» класу бюрократії, завданням якої стане формулювання раціональних рішень із таких національних проблем, як оборона, охорона здоров’я, оподаткування, освіта і загальний добробут, оскільки він мав майже сучасні погляди на державні справи. Кондорсе забезпечив вибори до кількох революційних асамблей, а в 1791 році й справді приєднався до якобинців; і хоча він не голосував (як противник смертної кари) за страту короля, він не голосував також і за встановлення республіки. А тому його доводи на користь верховенства здорового глузду лідери народного уряду вважали спробою передати владу до рук «філософського духовенства». Жирондисти, утілюючи в життя свої задуми, схвалили конституцію, яку він розробив, але його колишні друзі-якобинці відкинули її, і в 1793 році Кондорсе мав переховуватися. У ті часи, шукаючи порятунку від терору, він написав один із найоптимістичніших начерків історії людства, що його можна собі уявити, – «Шкіц історичної картини прогресу людського розуму» (1795). У ньому він ще раз підтвердив свою переконаність у тім, що наука не лише може врятувати людство, а й збирається це робити. «Патріоти» таки впіймали Кондорсе, коли той вийшов зі свого сховку, і він загинув (можливо, від власної руки) у в’язниці у віці 50 років.