Лінкольн Авраам

(1809–1865) — американський державний діяч і політичний філософ, президент США в 1861–1865 роках. Лінкольн блискуче і дієво утверджував філософію природного права в той час, коли проти неї об’єдналися могутні інтелектуальні й політичні сили. На підтримку концепції Джона Колдвелла Колгауна на захист рабства, що заперечує ідею природної свободи і рівності всіх людей, виступив Стівен Дуглас, запропонувавши політику «суверенної влади народу» (прийняту Конгресом США в 1854 році). Ця політика означала нейтральне ставлення держави до поширення рабства на територіях, де згодом було утворено нові штати; вирішення питання про те, дозволяти чи забороняти рабство, держава залишала на розсуд мешканців кожної такої території. Лінкольн не зміг не допустити Дугласа в Сенат у ході виборчої кампанії 1858 року (тоді й відбулися славнозвісні дебати між Лінкольном і Дугласом). Але йому вдалося значно зменшити шанси Дугласа на обрання президентом, тож на цю посаду був обраний він сам завдяки тому, що настійно піднімав питання про рабство, що його Дуглас хотів був поховати. Лінкольн засудив нейтральне ставлення держави до рабства, що сприяло зміні американської суспільної думки, яка до того становила серйозну загрозу перспективам повсюдного самоврядування. Проголошене нейтральне ставлення до поширення рабства не тільки «позбавляє наш республіканський досвід заслуженого впливу на світ – воно дає можливість ворогам вільних інституцій уїдливо докоряти нам лицемірством», воно ж «змушує деяких поважних людей з-поміж нас вступати у відкриту боротьбу з фундаментальними принципами громадянської свободи – критикувати Декларацію незалежності і наполягати на тому, що немає більш надійної рушійної сили, ніж власний інтерес». Переконаність «величезної маси людей» у тому, що рабство – це «велика моральна кривда», яку можна терпіти лише як вимушене і тимчасове зло, «лежить в основі їхнього почуття справедливості...» («Collected works», ІІ, рр. 255, 281–282). Руйнувати цю переконаність означає руйнувати засади справедливості в державах, які залежать від суспільної думки. Лінкольн вважав, що в народних державах існують межі дозволеного розмаїття суспільної думки, тож для них схвалення Дугласової «політики «невтручання» щодо питання, до якого справжні люди не можуть бути байдужими...», стало б катастрофою («Collected works», ІІІ, р. 550). Лінкольн гадав, що деякі загальнопоширені упередження на кшталт заперечення рівності людей у певних аспектах існуватимуть завжди, та й сам він не наважувався виступати проти багатьох расових упереджень, пов’язаних з американським рабством. Однак він вважав, що дозволяти суспільній думці заперечувати істину щодо природної рівності всіх людей означає не використовувати можливість зробити цю думку менш упередженою і більш справедливою. Це також означає, що суспільна думку буде позбавлена своїх єдиних засад, які надають їй сили. Та само природна рівність, яка потребує заснування держави на основі згоди і яка виправдовує її (а отже, виправдовує і силу суспільної думки), вимагає й такої держави, яка б гарантувала рівні природні права. У процесі розвитку наукової та масової думки в ХІХ столітті від визнання основою права природних прав до правового позитивізму і покладання надій на неминучість історичного прогресу було абсолютизовано першу вимогу і знехтувано другою. Як і інші ліберали ХІХ століття, Лінкольн пішов далі створених лібералами XVІІ та XVІІІ століть і спрямованих проти самодержавства теорій природного стану й усвідомив, що після усталення правління народу загроза тиранії виникає не через неусвідомлення прав людини на противагу правам держави або нехтування ними (як це траплялося в попередні віки), а через те, що у відповідь на тиск народу державці заперечують права людини (Див. лібералізм). Однак на відміну від багатьох лібералів ХІХ і ХХ століть Лінкольн не відмовляється від природи як політичного стандарту. У доктрині стосовно того, яким не повинно бути політичне суспільство, він перетворив природну рівність з атрибута дополітичного природного стану на мету, що описує, яким має бути політичне суспільство. Рівні природні права, що їх було проголошено в Декларації незалежності, він назвав «стандартом вільного суспільства, який має бути всім відомим і всіма шанованим, про який слід постійно дбати і якого треба завжди прагнути; тож хоча його неможливо досягти повністю, до нього треба невпинно наближатися, а тому постійно поширювати й поглиблювати його вплив і добиватися більшого щастя та підвищувати цінність життя всіх людей будь-яких кольорів шкіри скрізь і повсюдно» («Collеcted works», ІІ, р. 406).